Наркоманія й ВІЛ-інфікування

 Мета: розповісти про особливості поширення ВІЛ-інфікування молоді в Україні та протидію дискримінації щодо ВІЛ-інфікованих.

 Наркоманія — це повільний шлях до смерті. У людини, що вподобала наркотики, страждають практично всі системи життєдіяльності організму. Вона втрачає фізич­не здоров'я та працездатність, у неї спотворюється сприйнят­тя світу, деформується психіка. Однак це ще не все. Нарко­мани наражаються на ще одну страшну небезпеку — зараження ВІЛ.

У більшості наркоманів існують пробле­ми з житлом, роботою (її відсутність), а відповідно з грошима і законом. ВІЛ-інфікування стає для них ще однією проблемою.

Філософ Е. Кант писав: «Зберігати своє життя — це обов'язок». Однак у наркомана заглушається інстинкт самозбереження, порушується принцип самого життя — додержуватися свого обов'язку перед ним, зберігати себе до останнього подиху.

Враховуючи, що ВІЛ-інфекція в нашій країні набула форми епідемії необхідно показати тісний зв'язок наркоманії зі СНІДом. Не випадково Указом Президента України об'єднано державні програми з профілактики СНІДу і наркоманії та утворено Національний комітет з профілактики наркоманії й захворювання на СНІД. До цього Указу профілактика наркоманії існувала виключно в компетенції Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти і Міністерства внутрішніх справ України, відповідно профілактичну роботу проводило кожне міністерство окремо, а значить, не узгоджено. Однак час продиктував необхідність створення Національного комітету з його справжнім статусом і компетенцією, об'єднавши в ньому профілактику СНІДу і наркоманії. Актуальність такої реорганізації очевидна, оскільки існує незаперечно жорсткий зв'язок наркоманії з епідемією СНІДу. Цей зв'язок відмічено і деякими зарубіжними вченими. Лікар Рон Байєр із Нью-Йорка вважає, що наслідки боротьби зі СНІДом будуть нікчемними, доки не буде завдано удару по наркоманії, лише це може загальмувати поширення СНІДу.

У чому ж заключається зв'язок між двома захворюваннями, що на перший погляд не мають нічого спільного? Наркоманія існувала на зорі розвитку людства. СНІД почали діагностувати тільки близько двадцяти років тому.

Синдром набутого імунодефіциту — СНІД (синонім—ВІЛ-інфекція) — інфекційне захворювання, яке спричинюється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Воно характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету з приєднанням надалі вторинних інфекцій і злоякісних новоутворень. ВІЛ знищує ту зброю, за допомогою якої організм людини протистоїть різним захворюванням.

Після ідентифікації ВІЛ як причини СНІДу були визначені шляхи його передачі. Вірус передається тільки від людини людині. З усіх біологічних рідин концентрація його найвища у крові та спермі. У слині, в сечі, поті, сльозах вміст вірусу настільки незначний, що у разі звичайного контакту передача інфекції неможлива. Тому ВІЛ-інфекція є захворюванням з обмеженими шляхами передачі. Нею не можна заразитися через недостатньо чистий посуд у кафе або ресторані, під час відвідування басейнів або бань. ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом, через рукостискання. Тому спілкування на роботі, навчанні з ВІЛ-інфікованим або хворим на СНІД безпечне. Вірус не передається через кровосисних комах. Однак шляхи його поширення повинна знати кожна молода людина, щоб уберегтися від СНІДу. Потрібно не забувати заклик ВООЗ: «Не можна вмирати від СНІДу через власне неуцтво!».

СНІД переноситься з континенту на континент, з країни у країну. Якщо у 1981 р. було виявлено лише 5 випадків хворих на СНІД на Західному узбережжі США, то усього лише через 7 років у 130 країнах світу було зареєстровано понад 108 тис. хворих, а вірусоносіїв — до 10 млн. чоловік. Однак кількість хворих і вірусоносіїв продовжує збільшуватися.

У 1991 р. ВООЗ повідомила, що у всьому світі перейдений 500000-й рубіж зареєстрованих випадків СНІДу. У червні 1993 р. ВООЗ відмічає вже 600 000 офіційно зареєстрованих випадків, але реальне число їх оцінює в 2,5 млн., кількість вірусоносіїв — до 13-15 млн. чоловік.

За рахунок чого сталося таке зростання і чим воно зумов­лено? Згідно з даними Міжнародного конгресу зі СНІДу, що проходив у Санкт-Петербурзі в 1997 р., вибух захворюваності на СНІД і ВІЛ-інфікування у 66% випадків зумовлений ін'єкційними наркоманами, різке зростання числа яких було відзначено в Європі в 1996-1997 рр.

За даними семінару Евробюро ВООЗ (1997), епідемія ВІЛ-інфекції в Західній Європі серед наркоманів почалася з середини 1980-х років. До 1993 р. було інфіковано вже до 30% наркоманів, а в деяких країнах (таких, як Іспанія, Італія) — до 70%. Ріст інфікованих наркоманів можна наочно показати на прикладі Польщі — перший випадок у цій країні було зареєстровано у 1988 р., а в 1990 р. вже 40% наркоманів були ВІЛ-інфіковані. У1997 р. у деяких районах Польщі серед ВІЛ-інфікованих було до 84,5% наркоманів. У цьому ж році в 47 країнах Європи загальна кількість хворих на СНІД становила 207 500 чоловік.

Перші 6 випадків захворювання на СНІД в Україні було діагностовано в 1987 р. У наступні 7 років зростання захворюваності було незначним — зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих, 43 з яких були хворі на СНІД, тобто щороку виявляли 20-50 нових випадків ВІЛ-інфікованих.

Вірус імунодефіциту дебютував як локальне захворювання, що вразило декількох чоловіків-гомосексуалістів. Ще в червні 1982 р. було відзначено зв'язок виникнення СНІДу із вживанням наркотиків, проте спочатку здебільшого СНІД діагностували у гомосексуалістів. Аж до 1994 р. у всіх діагностованих випадках захворювання переносниками вірусу були в основному гомосексуалісти і бісексуальні чоловіки.

1995 р. виявився переломним. Соціальна і економічна кризи у країні сприяли поширенню наркотиків, призвели до різкого збільшення ВІЛ-інфікованих. Відтоді споживачі наркотиків (особливо важких) стали основною групою передавання інфекції.

Проникнення ВІЛ у середовище наркоманів і токсикоманів поклало початок новому етапу розвитку епідемії СНІДу, яка стала поширюватися країною зі швидкістю вогненної хвилі. За 1995 р. порівняно з 1994 р. на території України загальна кількість ВІЛ-інфікованих збільшилася майже в 4 рази і до кінця 1995 р. досягла 1023. Уже через 2 місяці (на початок березня) кількість ВІЛ-інфікованих подвоїлася і склала близько 2000, серед яких 300 чоловік були хворі на СНІД. Майже 70% всіх урахованих випадків ВІЛ-інфікованих припадало на наркоманів. Таким чином, поширення СНІДу в нашій країні набуло катастрофічних розмірів.

Аналіз кількості ВІЛ-інфікованих, офіційно зареєстрованих в Україні останніми роками, свідчить, що майже 90% нових випадків припадає на споживачів наркотиків. Реальну кількість ВІЛ-інфікованих серед наркоманів досить складно — самостійно обстежуватися більшість з них не хочуть, а обов'язковому примусовому обстеженню через міліцію підлягає лише незначна кількість.

Аналізуючи викладене вище, можна відзначити тісний зв'я­зок наркоманії зі СНІДом. Як ми бачимо, зростання захворюваності в цій групі відбувається катастрофічно швидко. Такі темпи зростання СНІДу і ВІЛ-інфекції у світі, в Європі та Україні свідчать про те, що наркомани є легко сприйнятливим контингентом і потенційним резервуаром цієї страшної інфекції. Тому наркоманів називають групою ризику щодо СНІДу.

Як же наркомани заражаються СНІДом? Досить велику кількість наркотичних засобів уводять безпосередньо у кров, частіше внутрішньовенно. Так уводять в основному найсильніші й небезпечні наркотики. Наркома­ни заражаються СНІДом, коли ВІЛ, що знаходиться на стінках нестерильного шприца або голки, під час ін'єкції чергової порції наркотику потрапляє безпосередньо у кров людини.

Наркомани часто збираються групами і спільно приймають наркотики. У таких випадках буває, що вся група використовує один шприц, допомагаючи ввести наркотик один одному, додержуючись певної черговості. Треба сказати, що подібний «колективізм» у використанні такого індивідуального предмета, як шприц, не випадковий. Груповий прийом наркотиків для них є єдиним можливим виявом «наркотичного братства», «наркотичного єднання». Особливо це стосується важких наркотиків — героїну та інших опіатів.

Якщо можна пустити по колу кухоль з «чифіром» або сигарету з наркотиком, то чому б це не зробити і зі шприцом? А для передачі інфекції досить навіть не краплі крові, а тільки її слідів. Зміна голки у цьому разі не позбавляє від заражен­ня, оскільки техніка внутрішньовенних уведень сприяє зараженню і поширенню інфекції. Вводячи голку у вену, наркоман повинен пересвідчитися, що вона потрапила усередину судини. Для перевірки він втягує у шприц невелику кількість своєї крові (якщо голка не у вені — кров не засмоктується).

Така сама техніка внутрішньовенних ін'єкцій і в медичних установах, але якщо використовуються не одноразові шприци, то вони обробляються за суворими правилами асептики і антисептики. Наркомани буквально відразу ж, без якої-небудь обробки, передають шприц наступному, який проводить аналогічну процедуру. Саме так залишки крові, що збереглися у просвіті шприца і голки попереднього наркомана, передаються з новою порцією наркотику у кров'яне русло іншого.

Важко уявити легший шлях проникнення інфекції до організму людини. На її шляху немає перешкод у вигляді природних захисних бар'єрів (слизова оболонка або шкіра), тому збудник ВІЛ відразу ж контактує з клітинами крові, що мають на своїй поверхні специфічні рецептори для вірусу. Саме тому ВІЛ-інфекція так швидко розповсюджується серед «шприцевих», або ін'єкційних, наркоманів.

Проте, за всієї очевидної небезпеки спільного користування одним шприцом за даними опитування різних типів наркоманів у США з'ясувалося, що саме так вчиняють майже 68% опитаних. Тому не дивно, що за невеликий проміжок часу встигли інфікуватися СНІДом не менше половини наркоманів, що віддають перевагу внутрішньовенному введенню наркотиків. Рівень ВІЛ-інфікування ще вищий у тих країнах, де перевага віддається наркотикам, які вводять тільки внутрішньовенно (Іспанія, Італія).

Крім того, необхідно зазначити, що груповий спосіб прийому наркотиків частіше поширений серед населення міст, особливо великих. Це явище має декілька причин. У великих містах легше роздобути наркотики, легше контактувати з «однодумцями», з якими звичайно налагоджені міцні контакти, можна отримати пораду про якість наркотичного ефекту, дозу, спосіб переробки наркотичної сировини, позичити порцію наркотику тощо. У великих містах простіше загубитися і не бути поміченим правоохоронними органами. З цим пов'язана і концентрація в них основної кількості наркоманів, хворих на СНІД.

Не можна не враховувати матеріальний бік цього питання. Наркотики коштують досить дорого, і у наркоманів часто з'являються проблеми з грошима. Тому вони вимушені економити на одноразових шприцах, використовуючи їх багато разів. З цієї самої причини споживачі наркотиків купують у розповсюджувачів дурману використані раніше голки. Все це сприяє поширенню інфекції.

Ще одна особливість полегшує розвиток СНІДу. Зазначено, що в організмі, імунна система якого ослаблена, виникають найсприятливіші умови для розмноження вірусу. А у наркоманів імунна система ослаблена, оскільки наркотики мають властивість знижувати її реактивність, що призводить не лише до розвитку наркоманії, але і обумовлює розвиток СНІДу. Цьому сприяє також і те, що як розчинники наркотиків наркомани часто використовують речовини, які пригнічують захисну імунну реакцію організму. Додатково знижують імунітет і сприяють розвитку СНІДу також й інші супутні вірусні інфекції (такі, як гепатит В і С), великому ризику появи яких постійно підлягають наркомани, використовуючи нестерильні шприци.

Ризик швидшого розвитку ВІЛ-інфекції існує серед групи наркоманів, в яких у крові вже є вірус імунодефіциту. Повторне ВІЛ-інфікування, пов'язане з обміном шприців, веде до швидшого розвитку клініки СНІДу, тобто більш швидкого переходу від безсимптомного перебігу до розгорненої клініки СНІДу. Крім того, життєві умови і харчування наркоманів, як правило, досить погані. Це також є чинником, що сприяє розвиткові у ВІЛ-інфікованих СНІДу.

Часто у наркоманів, що заражені ВІЛ, з'являються проблеми із законом. Вони залучаються до кримінальної діяльності, оскільки постійно потребують грошей для придбання нарко­тиків. Унаслідок цього багато хто з них проводить багато часу у в'язницях. Збільшення кількості носіїв ВІЛ серед ув'язнених за рахунок ін'єкційних наркоманів останнім часом принесло багато проблем і ускладнень у місцях позбавлення волі.

Таким чином, ін'єкційні наркомани є найнебезпечнішою групою ризику відносно поширення ВІЛ-інфекції. Якби знайшовся спосіб обмежити внутрішньовенне застосування наркотиків серед наркоманів, то з'явився б спосіб стримати поширення СНІДу, оскільки саме таким шляхом захворювання в основному буде розпов­сюджуватися в майбутньому.

Саме тому одним з напрямів медико-профілактичної програми в Україні передбачено посилення боротьби з поширенням СНІДу ін'єкційним шляхом. Як уже відзначалося, в Ук­раїні майже 90% ВІЛ-інфікованих є ін'єкційними наркомана­ми. Наркоман завжди стоїть перед вибором — чистий шприц або «дерев'яний костюм» і ніколи не повинен про це забувати.

СНІД передається не тільки через інфіковані шприци. Зараження відбувається і під час сексуальних контактів, у цьому разі інфекція розповсюджується не менш швидко. Деякі види наркотиків розгальмовують сексуальні інстинкти. обумовлюють підвищену сексуальну активність наркомана. Тому у стані наркотичного сп'яніння наркомани легко вступають у статеві контакти, причому ці контакти, як і прийом наркотиків, часто носять груповий характер, що, без сумніву, сприяє поширенню вірусу.

Треба враховувати і економічний характер. Придбання наркотиків вимагає значних коштів, яких, як правило, молодь не має. Як же швидко роздобути гроші на купівлю наркотиків?

Наркомани стоять перед вибором: перепродаж частини наркотиків іншим наркоманам, кримінальні дії — крадіжки, обман, шахрайство і не кримінальний спосіб — проституція. Тому, щоб мати гроші на придбання наркотиків для себе, а часто і для свого «близького друга», дівчата-наркоманки, «не обтяжені» етичними принципами і охайністю, морально опускаючись, стають на шлях торгівлі своїм тілом. Це нерідко призводить до зараження ВІЛ і передачі інфекції іншим.

Любительок легкого життя і шалених грошей можна зустріти в портових і курортних містах біля великих готелів і в інших певних місцях. У їх рядах часто зустрічаються молоді жінки-наркоманки, які складають понад 30% загального числа всіх наркоманів.

Крім того, проституція існує і серед чоловіків. Хлопчики-підлітки, котрі прагнуть дістати гроші на купівлю наркотиків, стають об'єктом уваги збоченців-гомосексуалістів. Не кажучи про моральний бік цього питання і його психологічні наслідки, багато хто із збоченців можуть виявитися ВІЛ-інфіко-ваними. Не випадково гомосексуалісти і бісексуали займали 1-е місце серед груп підвищеного ризику за кількістю ВІЛ-інфікованих,— вони складали близько 72%. Надалі підлітки, що заразилися ВІЛ, стають джерелом зараження.

Таким чином, споживачі наркотиків можуть бути не лише потерпілими від ВІЛ, але і джерелом зараження інших. З'являється хибне коло. Як усе-таки пов'язані воєдино ці вади, цей жахливий тріумвіат: наркоманія, СНІД, ненормальні прояви сексуального життя (гомосексуалізм, проституція).

У зв'язку з викладеним вище, напрошується запитання: чи можуть наркомани представляти небезпеку для інших категорій населення відносно зараження їх ВІЛ? Так, безумовно. Зростання наркоманії — це і зростання захворюваності на СНІД. Наркомани представляють дуже велику групу людей, щоб її дії не справляли негативного впливу на решту суспільства.

Враховуючи, що кількість ВІЛ-інфікованих постійно збільшується, це є небезпечною ознакою поширення інфекції з відносно вузької групи осіб, які вживають наркотичні і токсичні речовини, в загальну популяцію.

А скільки людей інфіковано вірусом імунодефіциту під час переливання зараженої крові? Необхідні для придбання наркотиків гроші, зовсім не важко здобути за допомогою платного донорства. Можна навести сумний приклад виявлення у 1996 р. у Краснодарському краї двох ВІЛ-інфікованих донорів. Під час переливання крові не завжди використовують великі банки крові. Часто кров і її компоненти використовують «з коліс» без обов'язкової 3-місячної витримки. Навіть тестована донорська кров може стати джерелом інфекції, оскільки донор може бути серонегативним у початковий період захворювання. Не може бути «тестованого» донора, може бути «тестована» порція крові.

Ризик ВІЛ-інфікування існує не тільки у наркоманів зі стажем, але і у споживачів-початківців. В останніх особливо високий ступінь ризику бути інфікованими або інфікувати інших, як тих, що споживають наркотики, так і тих, які не вживають їх, внаслідок недотримання гігієни або відсутності знань про ризик можливого зараження. Наприклад, мешкаючи в сім'ї, вони можуть заразити родичів, користуючись їх зубними щітками і бритвами (навіть електричними), оскільки вірус може проникнути в організм навіть через незначні порізи і садна. Іноді початківці-споживачі наркотиків, наслідуючи специфічну моду, наносять татуїровки собі і своїм товаришам, проколюють вуха для сережок. Це також веде до ризику зараження ВІЛ через залишки крові на предметах, якими проводять ці маніпуляції. Не виключено можливість зараження ВІЛ через тривалий поцілунок, особливо якщо у роті є ранки.

Заразитися вірусом можуть і діти, граючи випадково знайденими на вулиці одноразовими шприцами, які використали наркомани. Це дуже небезпечно. Знайдені шприци необхідно знешкодити — спалити їх або викинути на смітник, зазда­легідь вмістивши в порожню пляшку.

Звичайно, зараження оточуючих рідко буває умисним, але, вводячи собі наркотики, їх споживачі самі грають своїм жит­тям, підкреслюючи цим свою байдужість до нього. Чи будуть вони думати про інших? Ризик інфікування існує доти, доки наркоман вводить собі чергову дозу. Якщо раніше небезпека була в зараженні хворобою Боткіна, гепатитом В, сифілісом та іншими інфекціями, то нині СНІД надав цій проблемі особливого значення. Зросла ціна, яку доводиться платити за вживання наркотиків. Надто великий ризик їх вживання. На карту ставиться життя, оскільки наркоманія при всій своїй важкості лікування в певному проценті випадків виліковна, а про СНІД цього сказати поки що не можна.

Наркоманія і СНІД порівняно з іншими захворюваннями вже сьогодні є не лише серйозними хворобами для індивіда, але й негативними та соціально небезпечними чинниками для всього суспільства.

СНІД подібно пожежі охопив майже всі країни світу. Постає питання — як сповільнити його поширення, як уберегтися від ВІЛ-інфекції? Поки що відсутні вакцина і ефективні засоби для лікування хворих, єдиним на сьогодні «рецептом» проти нього залишається здоровий спосіб життя з етичними принципами і моральною охайністю та усунення наркоманії як соціального явища з нашого життя.

Як видно, СНІД розвивається на ґрунті наркоманії, тому профілактика наркоманії — це одночасно і профілактика СНІДу, а саме: передусім ніколи не пробувати наркотики або ж негайно від них відмовитися, а також уникати спілкування з їх споживачами. Враховуючи, що наркомани належать до групи ризику щодо СНІДу, кожний повинен поводитися так, щоб не збільшити собою цю групу.

Відповідно до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» в статті 4 держава гарантує «соціальний захист ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, членів їхніх сімей і медичних працівників, зайнятих у сфері боротьби із захворюванням на СНІД, а також подання ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД усіх видів медичної допомоги».

В розділ IV «Соціакльний захист осіб, інфікрваних вірусом імунодефіциту людини, хворих на СНІД та членів їх сімей Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» говориться:

Стаття 17. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.

Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на:

Ø відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;

Ø безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;

Ø безоплатний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;

Ø користування ізольованою жилою кімнатою.

Участь ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб у випробуваннях медичних засобів і методів, науковому вивченні або навчальному процесі, фотографуванні, відео- та кінозйомках проводиться тільки за їх згодою.

Використання крові та інших біологічних матеріалів ВІЛ-інфікованих або хворих на СНІД осіб для наукових досліджень провадиться лише за їх згодою і передбачає компенсацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Забороняється відмова у прийнятті до лікувальних закладів, у поданні медичної допомоги, ущемлення інших прав осіб на підставі того, що вони є ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД, а також ущемлення прав їх рідних і близьких на цій підставі.

Стаття 19. Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, їх рідних і близьких, можуть бути оскаржені до суду.

Стаття 20. Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося внаслідок виконання медичних маніпуляцій, мають право на відшкодування в судовому порядку завданої їх здоров’ю шкоди за рахунок винної особи.

Стаття 21. Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, та особи, які їх заміняють, мають право на:

спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною;

збереження за одним із батьків у разі звільнення його з роботи у зв’язку з доглядом за дитиною віком до 16 років безперервного трудового стажу для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за умови влаштування на роботу до досягнення дитиною зазначеного віку.

Стаття 22. Матері, які мають дітей віком до 16 років, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, мають право на одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для них час. У разі відсутності матері та виховання такої дитини батьком або іншою особою це право надається зазначеним особам.

Стаття 23. Дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна державна допомога у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають чи на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на соціальний захист у порядку та обсягах, визначених законодавством України та відповідними міжнародними договорами України».

В Кримінальному Кодексі України також є статті, які стосуються толерантного ставлення до ВІЛ-інфікоіваних та встановлюють кримінальну відповідальність за порушення прав ВІЛ-інфікованих осіб.

В статті 132 ККУсказано, що «розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».