Хресто́ві похо́ди — військово-релігійні походи західно-європейського рицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього і Святої землі від «невірних».
Хрестові походи.
Усього з 1095 до 1291 р. було здійснено 8 хрестових походів до Святої Землі. У походах брали участь:феодали, міщани, селяни, купці і, навіть, діти.
Безпосередньою причиною хрестових походів з'явився зростання могутності держави турків-сельджуків і завоювання ними в 1070-і роки Близького Сходу і Малої Азії. Вихідці з Середньої Азії, на початку століття сельджуки проникли в підвладні арабам області, де їх спочатку використовували як найманців.
Поступово, однак, вони робилися все більш самостійними, завоювавши в 1040-ті роки Іран, а в 1055 Багдад.
В XI столітті в західній Європі спостерігалося помітне зростання населення. Число потенційних спадкоємців в сім'ях феодалів збільшувалось з кожним роком, землю ж отримував тільки старший син. Перед молодшими поставала необхідність зі зброєю в руках виборювати собі право на землю. Щоб припинити міжусобні війни, потрібен був інший привід, і він був знайдений.
Католицька церква вирішила зміцнити за допомогою хрестових походів своє становище, щоб згодом підпорядкувати своїй волі незалежних монархів. Крім того, вони давно шукали можливість і слушний момент, щоб домогтися влади над усіма християнами, не тільки західні, але й східними.
Початок X століття в Європі відбувався надзвичайний підйом релігійності. Шанування всіх християнських святинь іноді доходила до фанатизму. Навіть існувала традиція замінювати смертну кару подорожжю в Єрусалим.
Отже ,
Причини походів :
-- Католицька церква була багатим землевласником і хотіла збільшити свої земельні володіння на Сході, бо у Європі вільних земель було мало
-- зростання могутності держави турок-сельджуків і просування їх на захід
-- збільшення кількості безземельних лицарів -- молоді сини феодалів не отримували землю у спадщину
-- тяжке становище селян-кріпаків
Привід :
Єрусалим завжди був святинею для християн. За переказами, там нібито перебувала труна Ісуса Христа. У 1071 році місто було захоплене турками - сельджуками, мусульманами за віросповіданням, а значить, святиня опинилася в руках невірних. Звільнення цієї святині і служило приводом для хрестових походів. Падіння Єрусалиму надзвичайно занепокоїло християнський світ.
Сельджуки також стали розширювати межі своїх володінь на захід, ведучи наступ головним чином на Візантійську імперію. Загроза з боку мусульман змусила візантійського імператора звернутися за допомогою до західних християн.
Але все ж головним вирішальним фактором стало звернення Урбана II.
27 листопада 1095 р. в м. Клермон, що у Франції, пройшов церковний собор, на якому виступив Папа Урбан II. Він закликав розпочати військовий похід на Схід.
За це паломникам будуть відпущені гріхи, а загиблі потраплять у рай. До того ж, людям, які зібралися на майдані, сподобались слова Папи: «Ті, що тут у смутку та злиднях, там будуть веселі й багаті». Іншими словами, глава церкви натякнув на здобич. А це було вирішенням проблеми для рицарів, які, не маючи землі, грабували своїх же – більш слабших феодалів.
Заклик до походу проти іновірців сколихнув маси – на Схід готуватися йти не лише рицарі, а й селяни, мешканці міст. На одяг вони нашивали хрести, тому учасників походів стали називати хрестоносці.
Багатьом королям і баронам Близький Схід представлявся світом найширших можливостей. Землі, доходи, могутність і престиж - все це, вважали вони, буде нагородою за визволення Святої Землі. В зв'язку з розширенням практики спадкування на підставі первородства, багато молодших синиів феодалів не могли розраховувати на участь у розподілі батьківських земель. Прийнявши участь у хрестовому поході, вони вже могли сподіватися на придбання землі і положення в суспільстві, якими володіли їхні старші, більш щасливі брати.
Селянам хрестові походи давали можливість звільнитися від довічної кріпосної залежності і стати власником землі.
З чисто економічних мотивів у хрестових походах були зацікавлені європейські міста. Купці розраховували збільшити свій прибуток розширенням торгівлі зі Сходом.
Католицька церква на чолі з папою римським прагнули поширити свій вплив на нові території і поживитися за їхній рахунок.
Перший час у хрестових походах брала участь і селянська біднота, яка жорстоко страждала від утисків феодалів, неврожаїв і голоду.
Темні, задавлені злиднями землероби, здебільшого кріпаки, слухаючи проповіді церковників, вірили, що всі лиха, які вони відчувають, ниспосилаються на них богом за якісь невідомі гріхи. Священики і ченці запевняли, що якщо хрестоносцям вдасться відвоювати в мусульман «гріб господній», то всемогутній бог зглянеться над бідняками і полегшить їх долю. Церква обіцяла хрестоносцям прощення гріхів, а у разі загибелі - вірне містечко в раю.
Саме біднота перша, у 1096 р., вирушила на схід, маючи при собі замість зброї вила, коси. По дорозі вони грабували, бо вирушили без харчових припасів. А коли зустрілися з турками-сельджуками, то ті їх розбили.
Результат битви був жахливий: за свідченням сучасника, після бою тюрки склали на березі гору трупів з хрестами на одязі. Так закінчився хрестовий похід бідноти.
Влітку 1096 року слідом за селянами в дорогу зібралися лицарі . «Їх більше, ніж піску на березі і зірок на небі», - сказала принцеса Анна імператору Константинополя Олексію. І в червні 1099 року військо підійшло до Єрусалиму.
В хрониці Рауля Канського описується, як поводили себе хрестоносці
в захопленому під час
І походу Єрусалімі :
“ …Як тільки вони в місто увійшли скрізь розпорошились …Кинулись в будинки , на дахи, в сади, городи, скрізь – убивають, грабують, спустошують …Худобу хватає цей, в будинок вривається інший Одні грабують золото, мідь – інші, не устоявши перед її жовтизною близкучою …Одні хапають срібло, дрогоцінне каміння – інші… Треті – пурпур, дехто ж – рабів. Всякій шукає те, чого потребує …
Одягу – голий, спраглий – чашу для вина здобуває … До дорогоцінностей скупий поспішає …”
А що ж Гріб Господній? Про нього згадали лише тоді, коли обтяжені здобиччю і не встигши змити кров з обладунків, хрестоносці зібралися перед церквою Гробу Господнього і заспівали хвалебний гімн Богу.
Підсумки :
На завойованих землях хрестоносці заснували 4 держави: графство Эдесское, князівство Антіохійське, графство Тріполі і власне Єрусалимське королівство. Населення королівства відрізнялося великою різноманітністю. Крім євреїв, тут було безліч інших націй: араби, турки, сірійці, вірмени, греки та інші.
Однак у 1187 році Салах-ад-дін легко розбив роз'єднаних християн і взяв Єрусалим, встановив контроль над всією Святою Землею, за винятком кількох прибережних міст.
(Саладін)
Другий хрестовий похід -- 1147—1149 рр.
Керували король Франції Людовік VII та імператор Німецької держави Конрад III. Проти них став турецький воєначальник Саладін. Після облоги Дамаска хрестоносців перемогли.
Третій хрестовий похід -- 1189—1191 рр.
Брали участь німецький імператор Фрідріх I, французький король Філіпп II Август та англійський король Річард I Левине Серце. Названий походом «трьох монархів», але не вдався – королі не знайшли спільної мови. Після смерті Фрідріха I похід завершився поразкою.
На початку XIII ст. французькі, італійські і німецькі лицарі в четвертий раз опоясались мечем на заклик папи Інокентія III, вони попрямували не проти мусульман, а обрушилися на християнську державу Візантію. Не останню роль в цьому зіграли венеціанські купці. Саме вони не бажали захопленню Єгипту (це була мета учасників походу), з яким венеціанці успішно торгували і в обмін на плату перевезення хрестоносців на кораблях запропонували розгромити місто Задар - конкурента венеціанської республіки. Завоювавши Задар, хрестоносці залишилися на зиму в покоренном місті. Наступної весни до них прибула німецька делегації, яка запропонувала здійснити похід на Константинополь.
У квітні 1204 року лицарі захопили її столицю Константинополь і розграбували його, показавши, чого варті всі пишні фрази про порятунок «гробу господнього». На частині території Візантії після захоплення хрестоносцями Константинополя була створена Латинська імперія (1204-1261).
Четвертий хрестовий похід -- 1202—1204 рр.
Хрестоносці пішли не проти мусульман, а проти християн. Пограбували місто Задар, хоча його власник угорський король підтримував рух хрестоносців. Так само пограбували Константинополь, нищачи жителів – християн і тим самим продемонстрували свої істинні цілі.
Наслідки четвертого походу :
Найтрагічнішої зі спроб повернути Святу Землю став дитячий хрестовий похід. Навесні і на початку літа 1212 року в різних частинах Європи стали збиратися юрби дітей, які заявили, що вони йдуть визволяти Єрусалим. Вони вважали, що Господь, що не дав перемоги сильним, але грішних, дарує його слабким, але безгрішним.
Трагічні долі ціх дітей: тисячі загинули або були продані в рабство.
Подальші хрестові походи :
1217—1221 рр -- п’ятий хрестовий похід до Єгипту. Завершився поразкою хрестоносців у Дам’єті.
1228—1229 рр. - шостий хрестовий похід. Очолював німецький імператор Фрідріх II. Завершився домовленістю імператора з султаном про вільне відвідання християнами святих місць упродовж 10 років
1248—1254 рр.. -- сьомий хрестовий похід до Єгипту. Очолював французький король Людовік IX Святий. Завершився поразкою хрестоносців і захопленням у полон короля.
1270 р.--восьмий хрестовий похід до Тунісу. Очолював французький король Людовік IX Святий. Після висадки в Тунісі серед хрестоносців спалахнула епідемія чуми, від якої помер і сам король.
Наслідками Хрестових походів для Європи і Сходу стали майже двісті років жахливих кровопролить. Особливо слід наголосити на тому, що убивства сотень тисяч людей відбувалися при схваленні й участі церкви. Через це хрестоносці звикли сприймати різанину й грабунки як «священну» справу. Візантія загинула під навалою європейців, а вплив Франції і Венеції зріс. Християни й мусульмани стали ставитись один до одного ще більш насторожено. А держави, створені хрестоносцями, поступово перейшли назад до турків-сельджуків, проти яких, власне, й починалися Хрестові походи. Папська могутність відійшла у минуле – заклики очільників церкви до збройних походів уже не діяли.
Наслідки хрестових походів.
Позитивні :
-- утворення нових держав
-- розширення знань християн і мусульман одне про одного і
про навколишній світ
-- розвиток торгівлі між Заходом і Сходом через Середземне море
-- запозичення наукових знань європейцями
-- знайомство європейців з новими сільськогосподарськими культурами (рис, лимон, кавун та інші )
-- зміни в побуті європейців -- сприйняття європейцями нових звичаїв (використання подушок, виделок, миття рук перед їжею)
Негативні :
-- численні людські жертви
--руйнування міст і загибель
пам’ятників культури народів Сходу
--зруйнування Константинополю –
центру східної християнсько
ї культури
--посилення ворожнечі між
православним Сходом (Візантією)
та католицьким Заходом (Римом)
Духовно-лицарські ордени.
В епоху хрестових походів створюються духовно-лицарські ордени.
Духовно-лицарські ордени – це військово-чернечі організації західноєвропейських лицарів, з метою захисту паломників і хворих при християнськіх святинях в Палестині, для яких згодом головним стало ведення «святої війни» за Гроб Господній.
Члени духовно-лицарських орденів давали обітницю зі зброєю в руках захищати християн і християнську віру .
Мета орденів: догляд за хворими і немічними паломниками, хрестоносцями, надавати їм духовну підтримку і захищати. Це були духовно-лицарські ордени, де члени намагалися поєднувати лицарський образ з чернечим .
Підпорядковувалися Папі Римському, але на чолі стояв Великий магістр. Давали обітницю: безшлюбності, бідності і послуху. Жорстка дисципліна. З часом стали володарями багатств, земель, флоту. Заохочували розвиток наук.
Занепад папства.
На межі ХІІІ – ХІV ст.. претензії папства на головування в християнському світі зустріли відсіч нової сили. Це були країни, де розгорталася централізація – процес державного об’єднання.
Конфлікт спалахнув після того, як французький король Філіпп IV Красивий без дозволу папи Боніфація VII оподаткував французьке духовенство і тим дав ясно зрозуміти, що вважає церкву невід’ємною частиною своєї держави. Папа збирався відлучити Філіппа IV від церкви, але король завдав удару першим. Його посланці вступили в місто Ананьї (під Римом), заарештували там приголомшеного папу і заявили, що він повинен предстати перед французьким судом. Такої образи немолодий уже папа витримати не зміг і раптово помер.
Папський палац, Авіньйон.
Папську резиденцію було перенесено до Авіньйона. Хоча це місто находилося поза межами володінь французької корони, Філіпп IV мав тут майже необмежений вплив.
Почався тривалий «авіньйонський полон» пап (1309 – 1377). Власне, він мало нагадував справжній полон, просто всі тогочасні папи були французами й виконавцями волі короля. Але саме відтоді почалося ослаблення папства.
Хресто́ві похо́ди — військово-релігійні походи західно-європейського рицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього і Святої землі від «невірних».
Хрестові походи.
Усього з 1095 до 1291 р. було здійснено 8 хрестових походів до Святої Землі. У походах брали участь:феодали, міщани, селяни, купці і, навіть, діти.
Безпосередньою причиною хрестових походів з'явився зростання могутності держави турків-сельджуків і завоювання ними в 1070-і роки Близького Сходу і Малої Азії. Вихідці з Середньої Азії, на початку століття сельджуки проникли в підвладні арабам області, де їх спочатку використовували як найманців.
Поступово, однак, вони робилися все більш самостійними, завоювавши в 1040-ті роки Іран, а в 1055 Багдад.
В XI столітті в західній Європі спостерігалося помітне зростання населення. Число потенційних спадкоємців в сім'ях феодалів збільшувалось з кожним роком, землю ж отримував тільки старший син. Перед молодшими поставала необхідність зі зброєю в руках виборювати собі право на землю. Щоб припинити міжусобні війни, потрібен був інший привід, і він був знайдений.
Католицька церква вирішила зміцнити за допомогою хрестових походів своє становище, щоб згодом підпорядкувати своїй волі незалежних монархів. Крім того, вони давно шукали можливість і слушний момент, щоб домогтися влади над усіма християнами, не тільки західні, але й східними.
Початок X століття в Європі відбувався надзвичайний підйом релігійності. Шанування всіх християнських святинь іноді доходила до фанатизму. Навіть існувала традиція замінювати смертну кару подорожжю в Єрусалим.
Отже ,
Причини походів :
-- Католицька церква була багатим землевласником і хотіла збільшити свої земельні володіння на Сході, бо у Європі вільних земель було мало
-- зростання могутності держави турок-сельджуків і просування їх на захід
-- збільшення кількості безземельних лицарів -- молоді сини феодалів не отримували землю у спадщину
-- тяжке становище селян-кріпаків
Привід :
Єрусалим завжди був святинею для християн. За переказами, там нібито перебувала труна Ісуса Христа. У 1071 році місто було захоплене турками - сельджуками, мусульманами за віросповіданням, а значить, святиня опинилася в руках невірних. Звільнення цієї святині і служило приводом для хрестових походів. Падіння Єрусалиму надзвичайно занепокоїло християнський світ.
Сельджуки також стали розширювати межі своїх володінь на захід, ведучи наступ головним чином на Візантійську імперію. Загроза з боку мусульман змусила візантійського імператора звернутися за допомогою до західних християн.
Але все ж головним вирішальним фактором стало звернення Урбана II.
27 листопада 1095 р. в м. Клермон, що у Франції, пройшов церковний собор, на якому виступив Папа Урбан II. Він закликав розпочати військовий похід на Схід.
За це паломникам будуть відпущені гріхи, а загиблі потраплять у рай. До того ж, людям, які зібралися на майдані, сподобались слова Папи: «Ті, що тут у смутку та злиднях, там будуть веселі й багаті». Іншими словами, глава церкви натякнув на здобич. А це було вирішенням проблеми для рицарів, які, не маючи землі, грабували своїх же – більш слабших феодалів.
Заклик до походу проти іновірців сколихнув маси – на Схід готуватися йти не лише рицарі, а й селяни, мешканці міст. На одяг вони нашивали хрести, тому учасників походів стали називати хрестоносці.
Багатьом королям і баронам Близький Схід представлявся світом найширших можливостей. Землі, доходи, могутність і престиж - все це, вважали вони, буде нагородою за визволення Святої Землі. В зв'язку з розширенням практики спадкування на підставі первородства, багато молодших синиів феодалів не могли розраховувати на участь у розподілі батьківських земель. Прийнявши участь у хрестовому поході, вони вже могли сподіватися на придбання землі і положення в суспільстві, якими володіли їхні старші, більш щасливі брати.
Селянам хрестові походи давали можливість звільнитися від довічної кріпосної залежності і стати власником землі.
З чисто економічних мотивів у хрестових походах були зацікавлені європейські міста. Купці розраховували збільшити свій прибуток розширенням торгівлі зі Сходом.
Католицька церква на чолі з папою римським прагнули поширити свій вплив на нові території і поживитися за їхній рахунок.
Перший час у хрестових походах брала участь і селянська біднота, яка жорстоко страждала від утисків феодалів, неврожаїв і голоду.
Саме біднота перша, у 1096 р., вирушила на схід, маючи при собі замість зброї вила, коси. По дорозі вони грабували, бо вирушили без харчових припасів. А коли зустрілися з турками-сельджуками, то ті їх розбили.
Результат битви був жахливий: за свідченням сучасника, після бою тюрки склали на березі гору трупів з хрестами на одязі. Так закінчився хрестовий похід бідноти.
Влітку 1096 року слідом за селянами в дорогу зібралися лицарі . «Їх більше, ніж піску на березі і зірок на небі», - сказала принцеса Анна імператору Константинополя Олексію. І в червні 1099 року військо підійшло до Єрусалиму.
в захопленому під час
І походу Єрусалімі :
“ …Як тільки вони в місто увійшли скрізь розпорошились …Кинулись в будинки , на дахи, в сади, городи, скрізь – убивають, грабують, спустошують …Худобу хватає цей, в будинок вривається інший Одні грабують золото, мідь – інші, не устоявши перед її жовтизною близкучою …Одні хапають срібло, дрогоцінне каміння – інші… Треті – пурпур, дехто ж – рабів. Всякій шукає те, чого потребує …
Одягу – голий, спраглий – чашу для вина здобуває … До дорогоцінностей скупий поспішає …”
А що ж Гріб Господній? Про нього згадали лише тоді, коли обтяжені здобиччю і не встигши змити кров з обладунків, хрестоносці зібралися перед церквою Гробу Господнього і заспівали хвалебний гімн Богу.
Підсумки :
На завойованих землях хрестоносці заснували 4 держави: графство Эдесское, князівство Антіохійське, графство Тріполі і власне Єрусалимське королівство. Населення королівства відрізнялося великою різноманітністю. Крім євреїв, тут було безліч інших націй: араби, турки, сірійці, вірмени, греки та інші.
Однак у 1187 році Салах-ад-дін легко розбив роз'єднаних християн і взяв Єрусалим, встановив контроль над всією Святою Землею, за винятком кількох прибережних міст.
(Саладін)
Другий хрестовий похід -- 1147—1149 рр.
Керували король Франції Людовік VII та імператор Німецької держави Конрад III. Проти них став турецький воєначальник Саладін. Після облоги Дамаска хрестоносців перемогли.
Третій хрестовий похід -- 1189—1191 рр.
Брали участь німецький імператор Фрідріх I, французький король Філіпп II Август та англійський король Річард I Левине Серце. Названий походом «трьох монархів», але не вдався – королі не знайшли спільної мови. Після смерті Фрідріха I похід завершився поразкою.
Наслідки четвертого походу :
Найтрагічнішої зі спроб повернути Святу Землю став дитячий хрестовий похід. Навесні і на початку літа 1212 року в різних частинах Європи стали збиратися юрби дітей, які заявили, що вони йдуть визволяти Єрусалим. Вони вважали, що Господь, що не дав перемоги сильним, але грішних, дарує його слабким, але безгрішним.
Трагічні долі ціх дітей: тисячі загинули або були продані в рабство.
1217—1221 рр -- п’ятий хрестовий похід до Єгипту. Завершився поразкою хрестоносців у Дам’єті.
1228—1229 рр. - шостий хрестовий похід. Очолював німецький імператор Фрідріх II. Завершився домовленістю імператора з султаном про вільне відвідання християнами святих місць упродовж 10 років
1248—1254 рр.. -- сьомий хрестовий похід до Єгипту. Очолював французький король Людовік IX Святий. Завершився поразкою хрестоносців і захопленням у полон короля.
1270 р.--восьмий хрестовий похід до Тунісу. Очолював французький король Людовік IX Святий. Після висадки в Тунісі серед хрестоносців спалахнула епідемія чуми, від якої помер і сам король.
Наслідками Хрестових походів для Європи і Сходу стали майже двісті років жахливих кровопролить. Особливо слід наголосити на тому, що убивства сотень тисяч людей відбувалися при схваленні й участі церкви. Через це хрестоносці звикли сприймати різанину й грабунки як «священну» справу. Візантія загинула під навалою європейців, а вплив Франції і Венеції зріс. Християни й мусульмани стали ставитись один до одного ще більш насторожено. А держави, створені хрестоносцями, поступово перейшли назад до турків-сельджуків, проти яких, власне, й починалися Хрестові походи. Папська могутність відійшла у минуле – заклики очільників церкви до збройних походів уже не діяли.
Наслідки хрестових походів.
Позитивні :
-- утворення нових держав
-- розширення знань християн і мусульман одне про одного і
про навколишній світ
-- розвиток торгівлі між Заходом і Сходом через Середземне море
-- запозичення наукових знань європейцями
-- знайомство європейців з новими сільськогосподарськими культурами (рис, лимон, кавун та інші )
-- зміни в побуті європейців -- сприйняття європейцями нових звичаїв (використання подушок, виделок, миття рук перед їжею)
Негативні :
-- численні людські жертви
--руйнування міст і загибель
пам’ятників культури народів Сходу
--зруйнування Константинополю –
центру східної християнсько
ї культури
--посилення ворожнечі між
православним Сходом (Візантією)
та католицьким Заходом (Римом)
Духовно-лицарські ордени.
В епоху хрестових походів створюються духовно-лицарські ордени.
Духовно-лицарські ордени – це військово-чернечі організації західноєвропейських лицарів, з метою захисту паломників і хворих при християнськіх святинях в Палестині, для яких згодом головним стало ведення «святої війни» за Гроб Господній.
Члени духовно-лицарських орденів давали обітницю зі зброєю в руках захищати християн і християнську віру .
Мета орденів: догляд за хворими і немічними паломниками, хрестоносцями, надавати їм духовну підтримку і захищати. Це були духовно-лицарські ордени, де члени намагалися поєднувати лицарський образ з чернечим .
Підпорядковувалися Папі Римському, але на чолі стояв Великий магістр. Давали обітницю: безшлюбності, бідності і послуху. Жорстка дисципліна. З часом стали володарями багатств, земель, флоту. Заохочували розвиток наук.
Занепад папства.
На межі ХІІІ – ХІV ст.. претензії папства на головування в християнському світі зустріли відсіч нової сили. Це були країни, де розгорталася централізація – процес державного об’єднання.
Конфлікт спалахнув після того, як французький король Філіпп IV Красивий без дозволу папи Боніфація VII оподаткував французьке духовенство і тим дав ясно зрозуміти, що вважає церкву невід’ємною частиною своєї держави. Папа збирався відлучити Філіппа IV від церкви, але король завдав удару першим. Його посланці вступили в місто Ананьї (під Римом), заарештували там приголомшеного папу і заявили, що він повинен предстати перед французьким судом. Такої образи немолодий уже папа витримати не зміг і раптово помер.
Папський палац, Авіньйон.
Папську резиденцію було перенесено до Авіньйона. Хоча це місто находилося поза межами володінь французької корони, Філіпп IV мав тут майже необмежений вплив.
Почався тривалий «авіньйонський полон» пап (1309 – 1377). Власне, він мало нагадував справжній полон, просто всі тогочасні папи були французами й виконавцями волі короля. Але саме відтоді почалося ослаблення папства.
Брали участь німецький імператор Фрідріх I, французький король Філіпп II Август та англійський король Річард I Левине Серце. Названий походом «трьох монархів», але не вдався – королі не знайшли спільної мови. Після смерті Фрідріха I похід завершився поразкою.
На початку XIII ст. французькі, італійські і німецькі лицарі в четвертий раз опоясались мечем на заклик папи Інокентія III, вони попрямували не проти мусульман, а обрушилися на християнську державу Візантію. Не останню роль в цьому зіграли венеціанські купці. Саме вони не бажали захопленню Єгипту (це була мета учасників походу), з яким венеціанці успішно торгували і в обмін на плату перевезення хрестоносців на кораблях запропонували розгромити місто Задар - конкурента венеціанської республіки. Завоювавши Задар, хрестоносці залишилися на зиму в покоренном місті. Наступної весни до них прибула німецька делегації, яка запропонувала здійснити похід на Константинополь.
У квітні 1204 року лицарі захопили її столицю Константинополь і розграбували його, показавши, чого варті всі пишні фрази про порятунок «гробу господнього». На частині території Візантії після захоплення хрестоносцями Константинополя була створена Латинська імперія (1204-1261).
Четвертий хрестовий похід -- 1202—1204 рр.
Хрестоносці пішли не проти мусульман, а проти християн. Пограбували місто Задар, хоча його власник угорський король підтримував рух хрестоносців. Так само пограбували Константинополь, нищачи жителів – християн і тим самим продемонстрували свої істинні цілі.
У квітні 1204 року лицарі захопили її столицю Константинополь і розграбували його, показавши, чого варті всі пишні фрази про порятунок «гробу господнього». На частині території Візантії після захоплення хрестоносцями Константинополя була створена Латинська імперія (1204-1261).
Четвертий хрестовий похід -- 1202—1204 рр.
Хрестоносці пішли не проти мусульман, а проти християн. Пограбували місто Задар, хоча його власник угорський король підтримував рух хрестоносців. Так само пограбували Константинополь, нищачи жителів – християн і тим самим продемонстрували свої істинні цілі.
Наслідки четвертого походу :
Найтрагічнішої зі спроб повернути Святу Землю став дитячий хрестовий похід. Навесні і на початку літа 1212 року в різних частинах Європи стали збиратися юрби дітей, які заявили, що вони йдуть визволяти Єрусалим. Вони вважали, що Господь, що не дав перемоги сильним, але грішних, дарує його слабким, але безгрішним.
Трагічні долі ціх дітей: тисячі загинули або були продані в рабство.
Подальші хрестові походи :
1217—1221 рр -- п’ятий хрестовий похід до Єгипту. Завершився поразкою хрестоносців у Дам’єті.
1228—1229 рр. - шостий хрестовий похід. Очолював німецький імператор Фрідріх II. Завершився домовленістю імператора з султаном про вільне відвідання християнами святих місць упродовж 10 років
1248—1254 рр.. -- сьомий хрестовий похід до Єгипту. Очолював французький король Людовік IX Святий. Завершився поразкою хрестоносців і захопленням у полон короля.
1270 р.--восьмий хрестовий похід до Тунісу. Очолював французький король Людовік IX Святий. Після висадки в Тунісі серед хрестоносців спалахнула епідемія чуми, від якої помер і сам король.
Наслідками Хрестових походів для Європи і Сходу стали майже двісті років жахливих кровопролить. Особливо слід наголосити на тому, що убивства сотень тисяч людей відбувалися при схваленні й участі церкви. Через це хрестоносці звикли сприймати різанину й грабунки як «священну» справу. Візантія загинула під навалою європейців, а вплив Франції і Венеції зріс. Християни й мусульмани стали ставитись один до одного ще більш насторожено. А держави, створені хрестоносцями, поступово перейшли назад до турків-сельджуків, проти яких, власне, й починалися Хрестові походи. Папська могутність відійшла у минуле – заклики очільників церкви до збройних походів уже не діяли.
Наслідки хрестових походів.
Позитивні :
-- утворення нових держав
-- розширення знань християн і мусульман одне про одного і
про навколишній світ
-- розвиток торгівлі між Заходом і Сходом через Середземне море
-- запозичення наукових знань європейцями
-- знайомство європейців з новими сільськогосподарськими культурами (рис, лимон, кавун та інші )
-- зміни в побуті європейців -- сприйняття європейцями нових звичаїв (використання подушок, виделок, миття рук перед їжею)
Негативні :
-- численні людські жертви
--руйнування міст і загибель
пам’ятників культури народів Сходу
--зруйнування Константинополю –
центру східної християнсько
ї культури
--посилення ворожнечі між
православним Сходом (Візантією)
та католицьким Заходом (Римом)
Духовно-лицарські ордени.
В епоху хрестових походів створюються духовно-лицарські ордени.
Духовно-лицарські ордени – це військово-чернечі організації західноєвропейських лицарів, з метою захисту паломників і хворих при християнськіх святинях в Палестині, для яких згодом головним стало ведення «святої війни» за Гроб Господній.
Члени духовно-лицарських орденів давали обітницю зі зброєю в руках захищати християн і християнську віру .
Мета орденів: догляд за хворими і немічними паломниками, хрестоносцями, надавати їм духовну підтримку і захищати. Це були духовно-лицарські ордени, де члени намагалися поєднувати лицарський образ з чернечим .
Підпорядковувалися Папі Римському, але на чолі стояв Великий магістр. Давали обітницю: безшлюбності, бідності і послуху. Жорстка дисципліна. З часом стали володарями багатств, земель, флоту. Заохочували розвиток наук.
Занепад папства.
На межі ХІІІ – ХІV ст.. претензії папства на головування в християнському світі зустріли відсіч нової сили. Це були країни, де розгорталася централізація – процес державного об’єднання.
Конфлікт спалахнув після того, як французький король Філіпп IV Красивий без дозволу папи Боніфація VII оподаткував французьке духовенство і тим дав ясно зрозуміти, що вважає церкву невід’ємною частиною своєї держави. Папа збирався відлучити Філіппа IV від церкви, але король завдав удару першим. Його посланці вступили в місто Ананьї (під Римом), заарештували там приголомшеного папу і заявили, що він повинен предстати перед французьким судом. Такої образи немолодий уже папа витримати не зміг і раптово помер.
Папську резиденцію було перенесено до Авіньйона. Хоча це місто находилося поза межами володінь французької корони, Філіпп IV мав тут майже необмежений вплив.
Почався тривалий «авіньйонський полон» пап (1309 – 1377). Власне, він мало нагадував справжній полон, просто всі тогочасні папи були французами й виконавцями волі короля. Але саме відтоді почалося ослаблення папства.
Могутність і занепад папства. Організація папством.Тема друга.
Велику роль в житті середньовічної Європи відігравала церква . Але був час, коли церква залежала від світської влади – Х ст .У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них.
Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.
Клюнійський рух і зростання могутності церкви.
Саме в цей час серед чернецтва виникає рух за реформу монастирів,
підвищення ролі духовенства та звільнення церкви від світської залежності.
Абатство Клюні, сучасний вид.
Цей рух зародився в середині X ст. в абатстві Клюні в Бургундії ( Франція ) й отримав назву клюнійського.
Клюнійський рух -- це рух за реформу монастирів, за посилення ролі церкви у суспільному житті, за звільнення її від світської залежності.
Клюнійці вимагали:- звільнити церкву від підпорядкування світській владі;– встановити сувору дисципліну для всього духівництва — від ченців до Папи римського.
Один із лідерів клюнійського руху Григорій VII був обраний папою.
Діяльність Папи Григорія VIIРозгорнув боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців. Впродовж 1073-1085рр. ним були проведені наступні реформи:- Установив новий порядок обрання римських пап конклавом — зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), що виключало можливість втручання у вибори світських осіб.- Запровадив целібат — заборону одруження для духовних осіб. Цим він забезпечував недоторканність земельних володінь церкви, що їх раніше дехто з духовенства намагався залишити у спадок своїм дітям.
– Скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.– Заборона симонії — продажу і купівлі церковних посад.
З другої половини XI століття папа обирався вищими посадовими особами католицької церкви - кардиналами - без втручання імператора та інших світських держав.Для цього зібрання кардиналів замикали в залі, доки не закінчаться вибори нового папи. Відтоді зібрання кардиналів з обрання папи почали називати конклавом (у перекладі з латинської — «під ключ»). Якщо через три дні кардинали не доходили згоди, їхнє харчування обмежували, а ще через п’ять днів, щоб прискорити вибори, переводили на хліб і воду.
Зараз КОНКЛАВ -- колегія кардиналів, яка обирає Папу Римського.
Сучасний конклав.
Церква проголошувалася вищою за світську владу. Правом церкви було прощати гріхи всім бажаючим — треба було лише придбати грамоту про відпущення гріхів – індульгенцію. Папська влада проголошувалася вищою за владу королів та імператорів.
Григорій VII заборонив білому духовенству одружуватися, щоб турботи про сім’ю не відволікали його від церковних обов’язків. А головне – він стверджував, що всі світські правителі мусять підкорятися Папам і складати їм васальну присягу.
Коли Григорій VII скасував право світської влади призначати єпископів, імператор Священної Римської імперії, Генріх IV оголосив у відповідь, що позбавляє Папу сану.
Свій лист до папи він закінчив зухвалими словами: «Ми, Генріх IV, король Божою милістю, з усіма нашими єпископами говоримо тобі: геть звідси!» Тоді Папа відлучив Генріха від церкви (заборонив здійснювати церковні таїнства - причастя, покаяння та інші), а всіх його підданих звільнив від присяги на вірність правителю.Негайно проти Генріха піднялося повстання, виникла реальна загроза втрати трону. І відбулося неймовірне: Генріх вирушив на поклін до Папи. З великими труднощами йому вдалося подолати зимові Альпи і досягти неприступного італійського замку Каносса, де перебував Григорій VII.
Тільки ціною нечуваних принижень Генріх IV вимолив у папи прощення. 25 січня 1077 року, Генріх босоніж во власянице стояв під стінами Каноссы, очікуючи рішення Григорія. Воно настало лише через три дня: 28 січня Григорій зняв опалу з свого супротивника.
З тих пір вислів «ходіння в Каноссу» означає повну поразку і необхідність виконувати найпринизливіші вимоги.
У ХІІ – ХІІІ ст. папство стало незалежним від світської влади і таким могутьнім, що мало європейських монархів за своїх васалів . Про могутність Пап свідчить вже те, що вони підняли ледь не всю Європу на хрестові походи .
Інвеститура -- призначення на церковні посади.
Найвищої могутності папство досягло за понтифікату Інокентія III (1198-1216). Це був один із з найвпливовіших римських пап епохи Середньовіччя.
Іннокентій ІІІ (1161 – 1216) – народився в Італії, племінник папи Климента III .Навчався богослов'я в Паризькому університеті і права в Болонському. У вересні 1190 Климент III призначив його кардиналом.У 1198 р. був обраний Папою Римським. Ініціював Четвертий хрестовий похід (1199–1204), який 1204 року поклав початок Латинської імперії в Константинополі. Підтримував створення 1198 р.в Палестині Тевтонського ордена й надавав підтримку його першому Великому Магістру — Генріху Вальпоту. Відлучив від церкви французького, німецького та англійського короля . Це означало, що церква їх не захищає. і отже дозволяє підданим позбавити їх влади і навіть вбити.
Боротьба церкви з єритиками.
Як не сильна була церква, серед городян і селян з'являлося все більше людей, які виступали проти її вчення. Таких людей духовенство називало єретиками (єретик в перекладі з грецького означає «відступник»).
Єретики стверджували, що церква «зіпсована»; Папу вони називали намісником диявола, а не Бога. Єретики відкидали дорогі церковні обряди, пишні богослужіння. Вони вимагали, щоб духовенство відмовилося від десятини, від своїх земельних володінь і багатств. Єдиним джерелом віри для них було Євангеліє з його ідеєю «апостольської бідності». У своїх проповідях єретики засуджували священиків і ченців за відмову від бідності. Вони самі показували приклад праведного життя: роздавали своє майно бідним і жили за рахунок подаяння.
Багато єретики захищали селян і бідняків. Вони виступали проти феодальних повинностей і податків, закликали «жити працею рук своїх». Деякі навіть вимагали відмови від будь-якої власності або мріяли про рівність в майні. Були серед них і такі, хто пророкував, що в близькому майбутньому наступить «тисячолітнє царство справедливості» або «царство Боже на землі».У боротьбі єретиків висловлювався протест городян, селян, бідняків проти феодальних порядків і панівної церкви .Єресь – це релігійне вчення , що заперечує основні положення панівної церкви.
Єретики – прихильники вчень, які виступали проти панівного становища церкви, які на свій розсуд пояснювали Біблію.
Церква вела жорстоку боротьбу з єретиками.
Те, що не входило в плани духовенства, що могло підірвати її авторитет, суворо каралось – єретеків, дослідників природи, перших науковців спалювали на вогнищах, під тортурами змушували відрікатися від своїх поглядів. Такі погляди церква вважала єрессю – помилковими, небезпечними, а тих, хто їх висловлював називали єретиками і це був один із найбільших гріхів. Для виконання цих завдань була організована інквізиція – церковний суд.
Інквізиція -- спеціальний церковний суд, створений для боротьби з еретиками.
Інквізитори вважали небезпечними для церкви будь-які книги, висловлювання, які не сходилися із біблійними уявленнями чи були просто незрозумілими. Цікаво, що «єретичні» ідеї знаходили не лише в діяльності допитливих учених, а й серед духовенства . Священнослужителі, які дорікали отцям церкви за непомірний потяг до багатства та розваг, ризикували позбутися життя за таку сміливість. Адже деякі церковні діячі накопичили чимало добра, хоча серед віруючих проповідували скромність. Переслідування єретиків приносило великі прибутки.
Майно страчених ділилося між церквою, владою і донощиком. За допомогою інквізиції церква розправлялася з учасниками народних рухів, з вченими і письменниками, чиї погляди розходилися з її вченням.
На початку XIV ст. політична ситуація в Західній Європі докорінно змінилася. Активізувався процес державної централізації. Почали формуватися національні єдині держави. Королівська влада підпорядковувала собі феодальну знать — світську й церковну.
І хоча церква відстоювала своє положення , але поступово втрачала свою роль .
Чернечі ордени.
Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації відігравало чернецтво.
Чернечі ордени -- це організації ченців, які пропагандували і передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.-- орден бенедиктинців ( VI ст. )
-- орден цистеріанців ( ХІ ст )
-- орден францисканців ( ХІІІ ст )
-- орден домініканців ( ХІІІ ст. )
Бенедикти́нці, бенедиктини — найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви.
Заснований Святим Бенедиктом Нурсійським, який дав ордену статут, близько 529 року у Монте-Касіно (Італія). Девізом є: «Молись і працюй» — лат. « Ora et labora ».
Абатство у Монте-Касіно (Італія). Сучасний вигляд.
Наголос у діяльності бенедиктинців робиться на молитви, інтелектуальні заняття, релігійне мистецтво, місіонерську роботу.Після смерті св. Бенедикта в 547 році, заснований ним монастир Монте-Кассіно проіснував недовго і був зруйнований лангобардами близько 577 року (пізніше він був відновлений).
Ченці за підтримки папи Григорія I Великого розійшлися по різних країнах, сприяючи поширенню статуту та ідей св. Бенедикта. Незабаром монастирі виникли в Англії, Франкському королівстві, інших країнах Західної та Центральної Європи, а до XI століття і у Східній Європі.
Оскільки Статут св. Бенедикта не передбачав централізованих структур, які об'єднують монастирі, то до XI століття монастирі, що використовують бенедиктинський статут, були незалежними. В X - XI століттях орден зазнав декількох істотних реформ: почали з'являтися конгрегації монастирів, від бенедиктинців відбрунькувалися ордена камальдулів та цистерціанців, була проведена реформа чернечого життя, так звана Клюнійська реформа (за назвою абатства Клюні).
Вклад бенедиктинців в культуру і цивілізацію західного суспільства величезний, в епоху раннього Середньовіччя бенедиктинські монастирі були головними осередками культури в Західній Європі. Зі шкіл при абатствах вийшли практично всі видатні вчені того часу, в тому числі Беда Преподобний, Алкуїн та ін. У бібліотеках при монастирях зберігалися і переписувалися стародавні рукописи, велися хроніки, велося навчання людей. При монастирях організовувалися ярмарки, що пожвавлювало торгівлю; лікарні, де лікували стражденних.
Цистеріанці
Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум».
Герб орденуцистеріанців
Назва «цистерціанці» походить від першої обителі ордену — монастиря Цистерціум, що був заснований у 1098 р. на місці поселення Сіто в Бургундії. Заснував у 1098 році абат Робер у м. Сіто.
Велику роль в становлені ордену відіграв святий Бернар Клервоський.
Цистерцианские абатства вели велику господарську діяльність, їм належали великі земельні угіддя. Цистерціанці внесли великий вклад у розвиток середньовічної економіки та її технічне переозброєння.Великий внесок вони внесли в науку та освіту.
Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів з усієї ойкумени, а хрестові походи на Ближній Схід та реконкіста в Іспанії, де християнський світ зустрічався з мусульманським, доповнювали давні знання досягненнями ісламського Сходу.
Францисканці -- члени римо-католицького ордену Жебраків, заснованого 1209 року в Італії Франциском Асізьким, автором «Гімну до Сонця».
Францизск Асізський -- засновник ордену францисканців. Канонізований 1228 року. Одним з перших не тільки в християнстві, а й західній культурній традиції став підкреслювати духовну рівноправність з природою, проповідував любов і співчуття до всього живого, намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею рівності усіх живих створінь, включаючи людину.
Проповідували любов до всього живого, відмову від власності, життя в бідності , тільки за рахунок жебракуваня.Завданням ордену була боротьба з єретиками і проповідницька діяльність серед народу ідеалів аскетизму та любові до ближнього. На чолі ордену стояв генерал. З 1226 року францисканиці отримали право викладати в університетах.
Домініканці (домінікани, «брати проповідники» — католицький чернечий орден, заснований у 1215 в Тулузі (Франція) іспанським монахом (ченцем) св. Домініком (1170-1221).
Домініканський орден. Заснував іспанський монах Домінік де Гусман (1170 – 1221) для боротьби з альбігойцями.
Домінік де Гусман -- чернець, проповідник, католицький святий.Основне завдання ордену – боротьба з єресями та эритаками,утвердження католицизму, проповідницька діяльність. У 1232 році Папа надав домініканцям інквізицію. Вони були суддями та служителями інквізиції.
Традиційним символом домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий факел — вогонь істини. Цей образ виник завдяки грі латинських слів: монахів часто називали домініканцями (лат. Dominicanes),що означало послідовники Домініка;
однак, їх назву можна перекласти і як «пси Господа» (лат. Domini canes).
У 1227 домініканці отримали право повсюдної проповіді і сповіді. Заснували і утримували університети в Болоньї, Кельні, Оксфорді. Під їх впливом знаходились богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших міст Європи. Домініканці займають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні домініканці — один з найвпливовіших католицьких монаших чинів.
Єресь – релігійне вчення, що суперечить панівному церковному віровченню.
Єресь – свідоме відхилення від загальноприйнятого релігійного вчення, що пропонує інший підхід до релігійного вчення; виділення зі складу церкви нової громади.
Єретик – прихильник єретичного вчення.
Інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.
Інквізиція – загальна назва ряду установ Римсько-католицької церкви, призначених для боротьби з єрессю.
Конклав – зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), які обирали Папу римського, що виключало можливість втручання у вибори світських осіб.
Інтердикт – заборона богослужіння обряди хрещення, отпеваніє та ісповідь.
Аутодафе -- церемонія проголошення та виконання вироку інквізиції над групою єретиків на головній площі міста при великому скупченні народу, у присутності церковної та світської знаті.З'явившись у Римській імперії, християнство пережило її загибель та перетворилося на фундамент середньовічної європейської цивілізації. Єдине, що об'єднувало ворогуючі між собою держави на території Європи, — це приналежність до християнської церкви.
Починаючи з ІV ст.. починається процес християнізації.
Християнізація -- це процес поширення християнської віри на інші території, за межі Римської імперії.
Етапи християнізації: IV cт.–початок християнізації при імператорі Константині ; V-VI ст.–поширення християнства на германські племена які оселились на теренах Римської імперії ; VI–VIII ст.–поширення християнства на народи Північної Європи ; IX–X ст.–на народи Балканського півострова ( серби, болгари ),Київську Русь, Скандинавію ( до ХІ ст.) XII–XIV ст.– на балтійські племена, на прусів, литовців
Значення християнізації:
-- сприяла процесу феодалізації Європи, тобто поширенню феодалізму
-- сприяла об’єднанню народів, так як робила їх одновірцями
-- на початку сприяла розвитку культури ;
-- розпочала процес колонізації інших територій та країн ( під час хрестових походів )
З поширенням християнства посилюється і роль церкви.
Папи домагатилися верховенства над світськими правителями. В утвердженні думки про верховенства пап велике значення мало вчення єпископа Августина Аврелія (354-430).
Августин Аврелій
Християнський теолог і церковний діяч (354-430рр.) Видатний філософ-богослов, єпископ. У своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християнства. Написав праці:«Сповідь» , «Про град Божий». Він проголосив державу єдиним посередником між людьми та Богом. Вважав, що люди повинні жити за правилами, які розроблені церквою. Мета людства– створення на землі граду Божого, але це стане можливим, коли всі люди не будуть грішити й почнуть виконувати всі правила церкви.
Відносини церкви та світської влади не були однозначними. З одного боку, церква й держава не могли існувати одне без одного. Церква потребувала підтримки світських можновладців і своїм авторитетом освячувала владу правителів. Вона була частиною феодального суспільства, великим землевласником , вище духывництво належало до І стану.
Роль церкви в житті західноєвропейського середньовічного суспільства була насправді всеохопною:церква претендувала на те, щоб керувати суспільством. Проповідники, порівнюючи суспільство з людським тілом, називали священиків головою й очами, знать—руками, а простолюд—ногами... Церква виконувала багато функцій, які пізніше стали належати державі :
-- церква очолила рух проти феодальних воєн, за «Божий мир»
-- церква дбала про бідних, хворих, сиріт і людей похилого віку
-- церква контролювала освіту і виробництво книг
У середньовіччі християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейського суспільства.
Роль церкви – виберіть позитивне і негативне.
На рубежі V—VI ст. відчутно посилилися позиції папства, що стало наслідком послаблення державної влади в Італії, бо країна пережила завоювання остготами, візантійцями, лангобардами. У цій ситуації папи змогли зосередити у своїх руках не тільки духовну, а й світську владу.
Особлива роль тут належить Папі Римському Григорію І Великому.
Григорій І Великий (бл. 540-604). Він походив зі знатної римської родини. Його батьки були щирими християнами. Здобувши добру освіту, Григорій зайняв найвищу з Римі адміністративну посаду—префекта. У 590р. був обраний Папою Римським. Початок його понтифікату припав на період, коли Італія переживала не найкращі часи. Його влада поширювалася на всій Центральній Італії. Авторитетне слово Григорія було вагомим на Заході. За його понтифікату особливо активно розгорнулася місіонерська діяльність римської церкви. Він вважав, що саме папство здатне згуртувати християнський світ. Григорій підтримував дипломатичні стосунки з багатьма європейськими правителями. Сприяв посиленню світської влади пап .
Розкол церкви.
На Заході християнську церкву очолив Пала Римський,а па Сході — Патріарх Констаиіиноиольський. Між ними не втухали безконечні суперечки й дискусії щодо першості та значимості в християнському світі.
Дедалі більше виникали розбіжності між західною та східною церквою щодо церковно-адміністративного устрою, віровчення, обрядів.
Приводом до остаточного розриву послужила суперечка через підпорядкування церкви в Південній Італії. Ця область тривалий час належала Візантійській імперії, але Папа вважав її своїм володінням.
Тривалі переговори не принесли успіху і у 1054 р. представники Риму й Константинополя розірвали відносини своїх церков й обмінялися церковними прокляттями — анафемами. Відтоді єдина християнська церква поділилася на римокатолицьку і православну. Слово “католицька” означає всесвітня, а “православна” — істинна, справжня.
В історії християнства події 1054 р. були витлумачені як церковний розкол (схизма).
У 1054 р. відбувся церковний розкол.
Причини:
- розпад Римської імперії на Західну і Східну, кожна з яких бажала мати
власну церкву
– боротьба за верховенство та істинність вчення
–боротьба за сфери впливу, за першість та значимість в християнському світі.
Основні відмінності між католицькою і православною церквами.
У догматах віри:
– вчення про головування папи і його непогрішимість не визнається
православ’ям;
– використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату) православ’я
відкидає;
– православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм проголошує
існування також чистилища (перехідний стан між пеклом і раєм).
В обрядах:
- католики хрещення здійснюють обливанням, а православні — зануренням
у воду;
-- миропомазання у католиків здійснює лише єпископ і тільки над
дорослими;
– у католиків у суботу піст;
– у православних є ікони, у католиків немає, у них — живопис.
В управлінні церквою:
- заборона у католиків мирянам читати Біблію;
– існування посади кардинала у католиків;
– целібат (заборона одружуватися) у католиків з IX ст. У православних чернецтво поділяється на біле (одружене) і чорне (неодружене).
У звичаях:
- сидячі місця у католицькій церкві під час богослужіння;
–здійснення богослужіння лише латинською мовою у католиків і використання дзвінків для звертання уваги на найважливіші місця проповіді.
Церква була крупним феодалом. Їй належала третина обробляємих земель и тисячи залежних селян. Були і інщі джерела багатства церкви . А саме –
Церковна ієрархія
На території Центральної та Західної Європи поширився католицизм. Церковні обряди в католицькій та православній церкві виконувало духовенство.
Воно поділялося на біле та чорне.
До білого духовенства належали священики, що відправляли богослужіння та жили в миру, серед людей.
Чорне духовенства становили ченці—священики, що усамітнювалися від світського життя в монастирях.
Церква, як і суспільство, мала свою ієрархію, передбачаючи підпорядкування нижчих священиків вищім.
У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них. Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.
Абат – настоятель (голова) чоловічого католицького монастиря.
Ієра́рхія —поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим.
Завдання додому :-- прочитати параграф, виписати і вивчити :
-- що таке хрестові походи
-- які були причини хрестових походів
-- що стало приводом до хрестових походів
-- скільки було хрестових походів з 1096 по 1291 р. ?
Хто приймав участь в них ?-- що таке християнізація
-- коли розпочався процес християнізації
-- коли і ким було прийнято християнство в Київській Русі
-- в чому значення християнізації
-- назвіть позитивну роль церкви у середні віки
-- назвіть негативну роль церкви
-
Велику роль в житті середньовічної Європи відігравала церква . Але був час, коли церква залежала від світської влади – Х ст .
У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них.
Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.
Клюнійський рух і зростання могутності церкви.
Саме в цей час серед чернецтва виникає рух за реформу монастирів,
підвищення ролі духовенства та звільнення церкви від світської залежності.
Абатство Клюні, сучасний вид.
Цей рух зародився в середині X ст. в абатстві Клюні в Бургундії ( Франція ) й отримав назву клюнійського.
Клюнійський рух -- це рух за реформу монастирів, за посилення ролі церкви у суспільному житті, за звільнення її від світської залежності.
Клюнійці вимагали:
- звільнити церкву від підпорядкування світській владі;
– встановити сувору дисципліну для всього духівництва — від ченців до
Папи римського.
Один із лідерів клюнійського руху Григорій VII був обраний папою.
Діяльність Папи Григорія VII
Розгорнув боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців. Впродовж 1073-1085рр. ним були проведені наступні реформи:
- Установив новий порядок обрання римських пап конклавом — зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), що виключало можливість втручання у вибори світських осіб.
- Запровадив целібат — заборону одруження для духовних осіб. Цим він забезпечував недоторканність земельних володінь церкви, що їх раніше дехто з духовенства намагався залишити у спадок своїм дітям.
– Скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.
– Заборона симонії — продажу і купівлі церковних посад.
З другої половини XI століття папа обирався вищими посадовими особами католицької церкви - кардиналами - без втручання імператора та інших світських держав.
Для цього зібрання кардиналів замикали в залі, доки не закінчаться вибори нового папи. Відтоді зібрання кардиналів з обрання папи почали називати конклавом (у перекладі з латинської — «під ключ»). Якщо через три дні кардинали не доходили згоди, їхнє харчування обмежували, а ще через п’ять днів, щоб прискорити вибори, переводили на хліб і воду.
Зараз КОНКЛАВ -- колегія кардиналів, яка обирає Папу Римського.
Сучасний конклав.
Церква проголошувалася вищою за світську владу. Правом церкви було прощати гріхи всім бажаючим — треба було лише придбати грамоту про відпущення гріхів – індульгенцію. Папська влада проголошувалася вищою за владу королів та імператорів.
Григорій VII заборонив білому духовенству одружуватися, щоб турботи про сім’ю не відволікали його від церковних обов’язків. А головне – він стверджував, що всі світські правителі мусять підкорятися Папам і складати їм васальну присягу.
Коли Григорій VII скасував право світської влади призначати єпископів, імператор Священної Римської імперії, Генріх IV оголосив у відповідь, що позбавляє Папу сану.
Свій лист до папи він закінчив зухвалими словами: «Ми, Генріх IV, король Божою милістю, з усіма нашими єпископами говоримо тобі: геть звідси!» Тоді Папа відлучив Генріха від церкви (заборонив здійснювати церковні таїнства - причастя, покаяння та інші), а всіх його підданих звільнив від присяги на вірність правителю.
Негайно проти Генріха піднялося повстання, виникла реальна загроза втрати трону. І відбулося неймовірне: Генріх вирушив на поклін до Папи. З великими труднощами йому вдалося подолати зимові Альпи і досягти неприступного італійського замку Каносса, де перебував Григорій VII.
Тільки ціною нечуваних принижень Генріх IV вимолив у папи прощення. 25 січня 1077 року, Генріх босоніж во власянице стояв під стінами Каноссы, очікуючи рішення Григорія. Воно настало лише через три дня: 28 січня Григорій зняв опалу з свого супротивника.
З тих пір вислів «ходіння в Каноссу» означає повну поразку і необхідність виконувати найпринизливіші вимоги.
У ХІІ – ХІІІ ст. папство стало незалежним від світської влади і таким могутьнім, що мало європейських монархів за своїх васалів . Про могутність Пап свідчить вже те, що вони підняли ледь не всю Європу на хрестові походи .
Інвеститура -- призначення на церковні посади.
Найвищої могутності папство досягло за понтифікату Інокентія III (1198-1216). Це був один із з найвпливовіших римських пап епохи Середньовіччя.
Іннокентій ІІІ (1161 – 1216) – народився в Італії, племінник папи Климента III .Навчався богослов'я в Паризькому університеті і права в Болонському. У вересні 1190 Климент III призначив його кардиналом.
У 1198 р. був обраний Папою Римським. Ініціював Четвертий хрестовий похід (1199–1204), який 1204 року поклав початок Латинської імперії в Константинополі. Підтримував створення 1198 р.в Палестині Тевтонського ордена й надавав підтримку його першому Великому Магістру — Генріху Вальпоту. Відлучив від церкви французького, німецького та англійського короля . Це означало, що церква їх не захищає. і отже дозволяє підданим позбавити їх влади і навіть вбити.
Боротьба церкви з єритиками.
Як не сильна була церква, серед городян і селян з'являлося все більше людей, які виступали проти її вчення. Таких людей духовенство називало єретиками (єретик в перекладі з грецького означає «відступник»).
Єретики стверджували, що церква «зіпсована»; Папу вони називали намісником диявола, а не Бога. Єретики відкидали дорогі церковні обряди, пишні богослужіння. Вони вимагали, щоб духовенство відмовилося від десятини, від своїх земельних володінь і багатств. Єдиним джерелом віри для них було Євангеліє з його ідеєю «апостольської бідності». У своїх проповідях єретики засуджували священиків і ченців за відмову від бідності. Вони самі показували приклад праведного життя: роздавали своє майно бідним і жили за рахунок подаяння.
Багато єретики захищали селян і бідняків. Вони виступали проти феодальних повинностей і податків, закликали «жити працею рук своїх». Деякі навіть вимагали відмови від будь-якої власності або мріяли про рівність в майні. Були серед них і такі, хто пророкував, що в близькому майбутньому наступить «тисячолітнє царство справедливості» або «царство Боже на землі».
У боротьбі єретиків висловлювався протест городян, селян, бідняків проти феодальних порядків і панівної церкви .
Єресь – це релігійне вчення , що заперечує основні положення панівної церкви.
Єретики – прихильники вчень, які виступали проти панівного
становища церкви, які на свій розсуд пояснювали Біблію.
Церква вела жорстоку боротьбу з єретиками.
Те, що не входило в плани духовенства, що могло підірвати її авторитет, суворо каралось – єретеків, дослідників природи, перших науковців спалювали на вогнищах, під тортурами змушували відрікатися від своїх поглядів. Такі погляди церква вважала єрессю – помилковими, небезпечними, а тих, хто їх висловлював називали єретиками і це був один із найбільших гріхів. Для виконання цих завдань була організована інквізиція – церковний суд.
Інквізиція -- спеціальний церковний суд, створений для боротьби з еретиками.
Інквізитори вважали небезпечними для церкви будь-які книги, висловлювання, які не сходилися із біблійними уявленнями чи були просто незрозумілими. Цікаво, що «єретичні» ідеї знаходили не лише в діяльності допитливих учених, а й серед духовенства . Священнослужителі, які дорікали отцям церкви за непомірний потяг до багатства та розваг, ризикували позбутися життя за таку сміливість. Адже деякі церковні діячі накопичили чимало добра, хоча серед віруючих проповідували скромність.
Переслідування єретиків приносило великі прибутки.
Майно страчених ділилося між церквою, владою і донощиком. За допомогою інквізиції церква розправлялася з учасниками народних рухів, з вченими і письменниками, чиї погляди розходилися з її вченням.
На початку XIV ст. політична ситуація в Західній Європі докорінно змінилася. Активізувався процес державної централізації. Почали формуватися національні єдині держави. Королівська влада підпорядковувала собі феодальну знать — світську й церковну.
І хоча церква відстоювала своє положення , але поступово втрачала свою роль .
Чернечі ордени.
Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації відігравало чернецтво.
Чернечі ордени -- це організації ченців, які пропагандували
і передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.
-- орден бенедиктинців ( VI ст. )-- орден цистеріанців ( ХІ ст )
-- орден францисканців ( ХІІІ ст )
-- орден домініканців ( ХІІІ ст. )
Бенедикти́нці, бенедиктини — найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви.
Заснований Святим Бенедиктом Нурсійським, який дав ордену статут, близько 529 року у Монте-Касіно (Італія). Девізом є: «Молись і працюй» — лат. « Ora et labora ».
Абатство у Монте-Касіно (Італія). Сучасний вигляд.
Наголос у діяльності бенедиктинців робиться на молитви, інтелектуальні заняття, релігійне мистецтво, місіонерську роботу.Після смерті св. Бенедикта в 547 році, заснований ним монастир Монте-Кассіно проіснував недовго і був зруйнований лангобардами близько 577 року (пізніше він був відновлений).
Ченці за підтримки папи Григорія I Великого розійшлися по різних країнах, сприяючи поширенню статуту та ідей св. Бенедикта. Незабаром монастирі виникли в Англії, Франкському королівстві, інших країнах Західної та Центральної Європи, а до XI століття і у Східній Європі.
Оскільки Статут св. Бенедикта не передбачав централізованих структур, які об'єднують монастирі, то до XI століття монастирі, що використовують бенедиктинський статут, були незалежними. В X - XI століттях орден зазнав декількох істотних реформ: почали з'являтися конгрегації монастирів, від бенедиктинців відбрунькувалися ордена камальдулів та цистерціанців, була проведена реформа чернечого життя, так звана Клюнійська реформа (за назвою абатства Клюні).
Вклад бенедиктинців в культуру і цивілізацію західного суспільства величезний, в епоху раннього Середньовіччя бенедиктинські монастирі були головними осередками культури в Західній Європі. Зі шкіл при абатствах вийшли практично всі видатні вчені того часу, в тому числі Беда Преподобний, Алкуїн та ін. У бібліотеках при монастирях зберігалися і переписувалися стародавні рукописи, велися хроніки, велося навчання людей. При монастирях організовувалися ярмарки, що пожвавлювало торгівлю; лікарні, де лікували стражденних.
Цистеріанці
Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум».
Герб орденуцистеріанців
Назва «цистерціанці» походить від першої обителі ордену — монастиря Цистерціум, що був заснований у 1098 р. на місці поселення Сіто в Бургундії. Заснував у 1098 році абат Робер у м. Сіто.
Велику роль в становлені ордену відіграв святий Бернар Клервоський.
Цистерцианские абатства вели велику господарську діяльність, їм належали великі земельні угіддя. Цистерціанці внесли великий вклад у розвиток середньовічної економіки та її технічне переозброєння.
Великий внесок вони внесли в науку та освіту.
Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів з усієї ойкумени, а хрестові походи на Ближній Схід та реконкіста в Іспанії, де християнський світ зустрічався з мусульманським, доповнювали давні знання досягненнями ісламського Сходу.
Францисканці -- члени римо-католицького ордену Жебраків, заснованого 1209 року в Італії Франциском Асізьким, автором «Гімну до Сонця».
Францизск Асізський -- засновник ордену францисканців. Канонізований 1228 року. Одним з перших не тільки в християнстві, а й західній культурній традиції став підкреслювати духовну рівноправність з природою, проповідував любов і співчуття до всього живого, намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею рівності усіх живих створінь, включаючи людину.
Проповідували любов до всього живого, відмову від власності, життя в бідності , тільки за рахунок жебракуваня.Завданням ордену була боротьба з єретиками і проповідницька діяльність серед народу ідеалів аскетизму та любові до ближнього. На чолі ордену стояв генерал. З 1226 року францисканиці отримали право викладати в університетах.
Домініканці (домінікани, «брати проповідники» — католицький чернечий орден, заснований у 1215 в Тулузі (Франція) іспанським монахом (ченцем) св. Домініком (1170-1221).
Домініканський орден. Заснував іспанський монах Домінік де Гусман (1170 – 1221) для боротьби з альбігойцями.
Домінік де Гусман -- чернець, проповідник, католицький святий.
Основне завдання ордену – боротьба з єресями та эритаками,утвердження католицизму, проповідницька діяльність. У 1232 році Папа надав домініканцям інквізицію. Вони були суддями та служителями інквізиції.
Традиційним символом домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий факел — вогонь істини. Цей образ виник завдяки грі латинських слів: монахів часто називали домініканцями (лат. Dominicanes),що означало послідовники Домініка;
однак, їх назву можна перекласти і як «пси Господа» (лат. Domini canes).
У 1227 домініканці отримали право повсюдної проповіді і сповіді. Заснували і утримували університети в Болоньї, Кельні, Оксфорді. Під їх впливом знаходились богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших міст Європи. Домініканці займають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні домініканці — один з найвпливовіших католицьких монаших чинів.
Єресь – релігійне вчення, що суперечить панівному церковному віровченню.
Єресь – свідоме відхилення від загальноприйнятого релігійного вчення, що пропонує інший підхід до релігійного вчення; виділення зі складу церкви нової громади.
Єретик – прихильник єретичного вчення.
Інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.
Інквізиція – загальна назва ряду установ Римсько-католицької церкви, призначених для боротьби з єрессю.
Конклав – зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), які обирали Папу римського, що виключало можливість втручання у вибори світських осіб.
Інтердикт – заборона богослужіння обряди хрещення, отпеваніє та
ісповідь.
Аутодафе -- церемонія проголошення та виконання вироку
інквізиції над групою єретиків на головній площі міста при великому
скупченні народу, у присутності церковної та світської знаті.
З'явившись у Римській імперії, християнство пережило її загибель та перетворилося на фундамент середньовічної європейської цивілізації. Єдине, що об'єднувало ворогуючі між собою держави на території Європи, — це приналежність до християнської церкви.
Починаючи з ІV ст.. починається процес християнізації.
Християнізація -- це процес поширення християнської віри на інші території, за межі Римської імперії.
Етапи християнізації:
IV cт.–початок християнізації при імператорі Константині ;
V-VI ст.–поширення християнства на германські племена які оселились на
теренах Римської імперії ;
VI–VIII ст.–поширення християнства на народи Північної Європи ;
IX–X ст.–на народи Балканського півострова ( серби, болгари ),Київську
Русь, Скандинавію ( до ХІ ст.)
XII–XIV ст.– на балтійські племена, на прусів, литовців
Значення християнізації:
-- сприяла процесу феодалізації Європи, тобто поширенню феодалізму
-- сприяла об’єднанню народів, так як робила їх одновірцями
-- на початку сприяла розвитку культури ;
-- розпочала процес колонізації інших територій та країн ( під час хрестових походів )
З поширенням християнства посилюється і роль церкви.
Папи домагатилися верховенства над світськими правителями. В утвердженні думки про верховенства пап велике значення мало вчення єпископа Августина Аврелія (354-430).
Августин Аврелій
Християнський теолог і церковний діяч (354-430рр.) Видатний філософ-богослов, єпископ. У своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християнства. Написав праці:«Сповідь» , «Про град Божий». Він проголосив державу єдиним посередником між людьми та Богом. Вважав, що люди повинні жити за правилами, які розроблені церквою. Мета людства– створення на землі граду Божого, але це стане можливим, коли всі люди не будуть грішити й почнуть виконувати всі правила церкви.
-- що таке хрестові походи
-- які були причини хрестових походів
-- що стало приводом до хрестових походів
-- скільки було хрестових походів з 1096 по 1291 р. ?
Хто приймав участь в них ?
-- сприяла процесу феодалізації Європи, тобто поширенню феодалізму
-- сприяла об’єднанню народів, так як робила їх одновірцями
-- на початку сприяла розвитку культури ;
-- розпочала процес колонізації інших територій та країн ( під час хрестових походів )
З поширенням християнства посилюється і роль церкви.
Папи домагатилися верховенства над світськими правителями. В утвердженні думки про верховенства пап велике значення мало вчення єпископа Августина Аврелія (354-430).
Августин Аврелій
Християнський теолог і церковний діяч (354-430рр.) Видатний філософ-богослов, єпископ. У своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християнства. Написав праці:«Сповідь» , «Про град Божий». Він проголосив державу єдиним посередником між людьми та Богом. Вважав, що люди повинні жити за правилами, які розроблені церквою. Мета людства– створення на землі граду Божого, але це стане можливим, коли всі люди не будуть грішити й почнуть виконувати всі правила церкви.
Відносини церкви та світської влади не були однозначними. З одного боку, церква й держава не могли існувати одне без одного. Церква потребувала підтримки світських можновладців і своїм авторитетом освячувала владу правителів. Вона була частиною феодального суспільства, великим землевласником , вище духывництво належало до І стану.
Роль церкви в житті західноєвропейського середньовічного суспільства була насправді всеохопною:церква претендувала на те, щоб керувати суспільством. Проповідники, порівнюючи суспільство з людським тілом, називали священиків головою й очами, знать—руками, а простолюд—ногами... Церква виконувала багато функцій, які пізніше стали належати державі :
-- церква очолила рух проти феодальних воєн, за «Божий мир»
-- церква дбала про бідних, хворих, сиріт і людей похилого віку
-- церква контролювала освіту і виробництво книг
У середньовіччі християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейського суспільства.
Роль церкви – виберіть позитивне і негативне.
-- церква очолила рух проти феодальних воєн, за «Божий мир»
-- церква дбала про бідних, хворих, сиріт і людей похилого віку
-- церква контролювала освіту і виробництво книг
У середньовіччі християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейського суспільства.
Роль церкви – виберіть позитивне і негативне.
На рубежі V—VI ст. відчутно посилилися позиції папства, що стало наслідком послаблення державної влади в Італії, бо країна пережила завоювання остготами, візантійцями, лангобардами. У цій ситуації папи змогли зосередити у своїх руках не тільки духовну, а й світську владу.
Особлива роль тут належить Папі Римському Григорію І Великому.
Григорій І Великий (бл. 540-604). Він походив зі знатної римської родини. Його батьки були щирими християнами. Здобувши добру освіту, Григорій зайняв найвищу з Римі адміністративну посаду—префекта. У 590р. був обраний Папою Римським. Початок його понтифікату припав на період, коли Італія переживала не найкращі часи. Його влада поширювалася на всій Центральній Італії. Авторитетне слово Григорія було вагомим на Заході. За його понтифікату особливо активно розгорнулася місіонерська діяльність римської церкви. Він вважав, що саме папство здатне згуртувати християнський світ. Григорій підтримував дипломатичні стосунки з багатьма європейськими правителями. Сприяв посиленню світської влади пап .
Розкол церкви.
На Заході християнську церкву очолив Пала Римський,а па Сході — Патріарх Констаиіиноиольський. Між ними не втухали безконечні суперечки й дискусії щодо першості та значимості в християнському світі.
Дедалі більше виникали розбіжності між західною та східною церквою щодо церковно-адміністративного устрою, віровчення, обрядів.
Приводом до остаточного розриву послужила суперечка через підпорядкування церкви в Південній Італії. Ця область тривалий час належала Візантійській імперії, але Папа вважав її своїм володінням.
Тривалі переговори не принесли успіху і у 1054 р. представники Риму й Константинополя розірвали відносини своїх церков й обмінялися церковними прокляттями — анафемами. Відтоді єдина християнська церква поділилася на римокатолицьку і православну. Слово “католицька” означає всесвітня, а “православна” — істинна, справжня.
В історії християнства події 1054 р. були витлумачені як церковний розкол (схизма).
У 1054 р. відбувся церковний розкол.
Причини:
- розпад Римської імперії на Західну і Східну, кожна з яких бажала мати
власну церкву
– боротьба за верховенство та істинність вчення
–боротьба за сфери впливу, за першість та значимість в християнському світі.
Основні відмінності між католицькою і православною церквами.
У догматах віри:
– вчення про головування папи і його непогрішимість не визнається
православ’ям;
– використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату) православ’я
відкидає;
– православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм проголошує
існування також чистилища (перехідний стан між пеклом і раєм).
В обрядах:
- католики хрещення здійснюють обливанням, а православні — зануренням
у воду;
-- миропомазання у католиків здійснює лише єпископ і тільки над
дорослими;
– у католиків у суботу піст;
– у православних є ікони, у католиків немає, у них — живопис.
В управлінні церквою:
- заборона у католиків мирянам читати Біблію;
– існування посади кардинала у католиків;
– целібат (заборона одружуватися) у католиків з IX ст. У православних чернецтво поділяється на біле (одружене) і чорне (неодружене).
У звичаях:
- сидячі місця у католицькій церкві під час богослужіння;
–здійснення богослужіння лише латинською мовою у католиків і використання дзвінків для звертання уваги на найважливіші місця проповіді.
Церква була крупним феодалом. Їй належала третина обробляємих земель и тисячи залежних селян. Були і інщі джерела багатства церкви . А саме –
Церковна ієрархія
На території Центральної та Західної Європи поширився католицизм. Церковні обряди в католицькій та православній церкві виконувало духовенство.
Воно поділялося на біле та чорне.
До білого духовенства належали священики, що відправляли богослужіння та жили в миру, серед людей.
Чорне духовенства становили ченці—священики, що усамітнювалися від світського життя в монастирях.
Церква, як і суспільство, мала свою ієрархію, передбачаючи підпорядкування нижчих священиків вищім.
У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них. Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.
Абат – настоятель (голова) чоловічого католицького монастиря.
Ієра́рхія —поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим.
Завдання додому :
-- прочитати параграф, виписати і вивчити :Особлива роль тут належить Папі Римському Григорію І Великому.
Григорій І Великий (бл. 540-604). Він походив зі знатної римської родини. Його батьки були щирими християнами. Здобувши добру освіту, Григорій зайняв найвищу з Римі адміністративну посаду—префекта. У 590р. був обраний Папою Римським. Початок його понтифікату припав на період, коли Італія переживала не найкращі часи. Його влада поширювалася на всій Центральній Італії. Авторитетне слово Григорія було вагомим на Заході. За його понтифікату особливо активно розгорнулася місіонерська діяльність римської церкви. Він вважав, що саме папство здатне згуртувати християнський світ. Григорій підтримував дипломатичні стосунки з багатьма європейськими правителями. Сприяв посиленню світської влади пап .
Розкол церкви.
На Заході християнську церкву очолив Пала Римський,а па Сході — Патріарх Констаиіиноиольський. Між ними не втухали безконечні суперечки й дискусії щодо першості та значимості в християнському світі.
Дедалі більше виникали розбіжності між західною та східною церквою щодо церковно-адміністративного устрою, віровчення, обрядів.
Приводом до остаточного розриву послужила суперечка через підпорядкування церкви в Південній Італії. Ця область тривалий час належала Візантійській імперії, але Папа вважав її своїм володінням.
Тривалі переговори не принесли успіху і у 1054 р. представники Риму й Константинополя розірвали відносини своїх церков й обмінялися церковними прокляттями — анафемами. Відтоді єдина християнська церква поділилася на римокатолицьку і православну. Слово “католицька” означає всесвітня, а “православна” — істинна, справжня.
В історії християнства події 1054 р. були витлумачені як церковний розкол (схизма).
У 1054 р. відбувся церковний розкол.
Причини:
- розпад Римської імперії на Західну і Східну, кожна з яких бажала мати
власну церкву
– боротьба за верховенство та істинність вчення
–боротьба за сфери впливу, за першість та значимість в християнському світі.
Основні відмінності між католицькою і православною церквами.
У догматах віри:
– вчення про головування папи і його непогрішимість не визнається
православ’ям;
– використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату) православ’я
відкидає;
– православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм проголошує
існування також чистилища (перехідний стан між пеклом і раєм).
В обрядах:
- католики хрещення здійснюють обливанням, а православні — зануренням
у воду;
-- миропомазання у католиків здійснює лише єпископ і тільки над
дорослими;
– у католиків у суботу піст;
– у православних є ікони, у католиків немає, у них — живопис.
В управлінні церквою:
- заборона у католиків мирянам читати Біблію;
– існування посади кардинала у католиків;
– целібат (заборона одружуватися) у католиків з IX ст. У православних чернецтво поділяється на біле (одружене) і чорне (неодружене).
У звичаях:
- сидячі місця у католицькій церкві під час богослужіння;
–здійснення богослужіння лише латинською мовою у католиків і використання дзвінків для звертання уваги на найважливіші місця проповіді.
Церква була крупним феодалом. Їй належала третина обробляємих земель и тисячи залежних селян. Були і інщі джерела багатства церкви . А саме –
Церковна ієрархія
На території Центральної та Західної Європи поширився католицизм. Церковні обряди в католицькій та православній церкві виконувало духовенство.
До білого духовенства належали священики, що відправляли богослужіння та жили в миру, серед людей.
Чорне духовенства становили ченці—священики, що усамітнювалися від світського життя в монастирях.
Церква, як і суспільство, мала свою ієрархію, передбачаючи підпорядкування нижчих священиків вищім.
У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них. Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.
Абат – настоятель (голова) чоловічого католицького монастиря.
Ієра́рхія —поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим.
Завдання додому :
-- що таке хрестові походи
-- які були причини хрестових походів
-- що стало приводом до хрестових походів
-- скільки було хрестових походів з 1096 по 1291 р. ?
Хто приймав участь в них ?
-- що таке християнізація
-- коли розпочався процес християнізації
-- коли і ким було прийнято християнство в Київській Русі
-- в чому значення християнізації
-- назвіть позитивну роль церкви у середні віки
-- назвіть негативну роль церкви
-
-- коли розпочався процес християнізації
-- коли і ким було прийнято християнство в Київській Русі
-- в чому значення християнізації
-- назвіть позитивну роль церкви у середні віки
-- назвіть негативну роль церкви
-
Немає коментарів:
Дописати коментар