| Тип | Відділ |
| Клас | Клас |
| Ряд | Порядок |
| Родина | Родина |
| Рід | Рід |
| Вид | Вид |
- Підцарство Одноклітинні (або Найпростіші);
- Підцарство Багатоклітинні.
Тип КИШКОВОПОРОЖНИННІ (ЖАЛКІ)
ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТА СПОСОБУ ЖИТТЯ КИШКОВОПОРОЖНИННИХ
Живуть кишковопорожнинні переважно у морській воді, лише незначна кількість є прісноводними. Представники цього типу можуть бути поодинокими і колоніальними. Для сучасних кишковопорожнинних характерні дві життєві форми (покоління): прикріплена форма — поліп і вільноплаваюча форма — медуза. Усі кишковопорожнинні хижаки.
Життєва форма тварин — це група особин, які мають подібні пристосування до існування в однаковому середовищі.
Поліпи зазвичай утворюють колонії, лише зрідка бувають поодинокими (гідра, актинія). У формі медузи кишковопорожнинні переважно живуть поодиноко. У багатьох представників цього типу обидві життєві форми чергуються упродовж життєвого циклу. Деякі (гідри, коралові поліпи) не мають вільноплаваючої форми — медузи. Інші втратили форму (покоління) поліпів. Існування у двох формах дає великі переваги. Завдяки медузоїдному поколінню і його личинкам відбувається розселення тварин. Життя поліпів коло дна, а медуз — у товщі води зменшує конкуренцію за їжу і місця проживання.
Схема будови тіла гідри: 1 — рот; 2 — кишкова порожнина; 3 — ектодерма; 4 — ентодерма; 5 — жалка клітина; 6 — травно-мускульна клітина; 7 — нервова клітина; 8 — шкірно-м’язова клітина; 9 — яйцеклітина; 10 — сперматозоїд
Прісноводний поліп — гідра поширений у водоймах України. Гідра веде малорухливий спосіб життя. Нижнім кінцем (підошвою) гідра прикріплюється до стебел і листків водяних рослин, корчів, каміння. На протилежному кінці тіла, навколо рота, розміщені 6-12 щупалець.
Тіло гідри утворене двома шарами клітин — зовнішнім, ектодермою, і внутрішнім, ентодермою. Між ними розміщений неклітинний прошарок драглистої речовини, що виконує опорну функцію.
Зовнішній шар тіла гідри утворений кількома типами клітин:
• шкірно-м’язовими, щільно розміщеними, що виконують захисну функцію. Крім того, біля основи кожної клітини міститься мускульне волоконце. Його скорочення призводить до того, що гідра може здійснювати певні рухи;
• жалкими, які розміщені переважно на щупальцях. У кожній із них є капсула з отруйною речовиною і жалкою ниткою. Клітина має чутливий волосок. Тільки-но якась тварина торкнеться цього волоска, жалка нитка з силою встромлюється в тіло жертви. Зазвичай спрацьовує одночасно багато жалких клітин, що викликає параліч або смерть дрібної жертви. Після цього жалкі клітини відмирають. Замість них формуються нові;
• проміжними, які дають початок всім іншим видам клітин. Завдяки цим клітинам гідра може відновлювати втрачені частини тіла, тобто регенерувати. Регенерація — відновлення організмом утрачених або пошкоджених органів і тканин, а також відновлення всього організму з його частин;
• нервовими, які мають довгі відростки, що контактують між собою, утворюючи нервову сітку (примітивну нервову систему);
• статевими, завдяки яким гідра розмножується статевим способом. Гідри — гермафродити. Гермафродитизм — наявність органів чоловічої і жіночої статі в Однієї й тієї самої особини. У гідри і яйцеклітини, і сперматозоїди формуються на одній особині.
Внутрішній шар тіла гідри утворений переважно такими типами клітин:
• травними, що мають джгутики та здатні утворювати псевдоніжки. Ці клітини здійснюють внутрішньоклітинне травлення;
• залозистими (секреторними), які виробляють травні ферменти та виділяють їх у кишкову порожнину. Цим забезпечується початкове перетравлення захопленої їжі. Отже, у кишковопорожнинних травлення порожнинне і внутрішньоклітинне.
Розмноження гідри. Упродовж сприятливої пори року гідра розмножується нестатевим способом — брунькуванням.
Нестатевий спосіб розмноження гідри (брунькування)
Брунькування відбувається без участі статевих клітин. Брунька — це випинання на стінці тіла. Вона збільшується, на вільному кінці утворюються рот і щупальця. Із часом виникає підошва. Нова особина відокремлюється від материнської і починає самостійне життя. У колоніальних поліпів дочірні особини не відокремлюються від материнських, внаслідок цього колонія росте.
Статеве розмноження відбувається з настанням несприятливих умов. Зигота вкривається багатошаровою оболонкою, і в такому стані гідра зимує. З настанням сприятливих умов зигота починає ділитися і перетворюється на маленьку гідру.
Статевий спосіб розмноження гідри: 1 — яйцеклітина; 2 — сперматозоїди; 3 — зигота; 4, 5 — поділ зиготи; 6, 7 — розвиток молодої гідри
РІЗНОМАНІТНІСТЬ КИШКОВОПОРОЖНИННИХ
Медузи ведуть переважно вільноплаваючий спосіб життя (живуть у товщі води). Тіло медузи напівпрозоре (через дуже добре розвинений драглистий прошарок — мезоглею), зазви: чай має вигляд парасольки або дзвона. По краях парасольки розміщені щупальця. Рухаються медузи реактивним способом. Вони різко виштовхують воду з-під парасольки чи дзвона, внаслідок чого набувають поштовх уперед.
Різноманітність кишковопорожнинних: 1 — гідра; 2 — хрестовичок; 3 — коренерот; 4 — червоний корал; 5 — морське перо; 6 — актинія
У басейні Середземного моря поширена медуза аурелія. Саме її можна побачити на чорноморських пляжах. Жалкі клітини аурелії безпечні для людини. Зате зустріч із медузою коренеротом, що живе в тих же місцях, і хрестовичком, який мешкає в далекосхідних морях, дуже неприємна і навіть небезпечна для тих, хто перебуває у воді.
Поліпи — одиничні або колоніальні особини. Це переважно морські організми, які ведуть здебільшого прикріплений спосіб життя. Багато поліпів мають твердий органічний чи вапняковий зовнішній або внутрішній скелет. Деякі види коралових поліпів утворюють коралові рифи. Розрізняють рифи двох типів — атоли і бар’єрні. Атоли — це коралові острови, що мають форму кільця. Бар’єрні рифи тягнуться паралельно берегу материка. Коралові одиничні поліпи актинії, або морські анемони, своїм яскравим забарвленням нагадують квіти.
Значення кишковопорожнинних
У природі | У житті людини |
Ланки в ланцюгах живлення водних угруповань: ними живиться багато риб та інших тварин, вони підтримують чисельність різних дрібних тварин. Вапнякові скелети деяких колоніальних поліпів утворюють у тропічних морях рифи й атоли (коралові острови), де живуть різноманітні морські тварини. Біологічні фільтратори води | Зі скелетів рифоутворюючих коралів складаються поклади вапняку (будівельний матеріал). Деякі медузи їстівні (аурелія, ропи лема). Благородні корали йдуть на виготовлення прикрас. Коралові рифи можуть стати перешкодою для судноплавства. Деякі медузи становлять загрозу для людини (хрестовичок) |
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
• Кишковопорожнинні — двошарові тварини, тіло яких складається з ектодерми й ентодерми.
• Тіло нагадує мішок, має кишкову порожнину, що з’єднана з зовнішнім середовищем одним (ротовим) отвором.
• Характерна променева симетрія та жалкі клітини.
• Вперше з’являються шкірно-м’язові, залозисті, проміжні, статеві клітини, дифузна нервова система.
• Багато морських кишковопорожнинних існує у вигляді двох життєвих форм: колоніального сидячого поліпа та плаваючої медузи, що зменшує внутрішньовидову конкуренцію.
Розмножуються статевим і нестатевим способом. Характерне вегетативне розмноження: брунькування. Це свідчить про низький рівень розвитку цих організмів.
Кишковопорожнинні Червоної книги України (2 види)
А. Меризія азовська (Чорне та Азовське моря):
1 — поліпоїдне покоління:
2 — медузоїдне покоління
Б. Оліндіас несподіваний (Чорне та Азовське моря).
Вид живе на стадії медузи, стадія поліпа невідома
ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ
1. У яких середовищах існування живуть кишковопорожнинні?
2. Які особливості будови відрізняють кишковопорожнинних від інших груп тварин?
4. Якими є особливості розмноження кишковопорожнинних?
5. Якими є роль кишковопорожнинних у природі та значення в житті людини?
ЦЕ ЦІКАВО!
• Багато кишковопорожнинних нагадують скоріше рослини, ніж тварин. Яскравістю кольорів вони не поступаються найекзотичнішим квіткам. Зарості коралів під водою схожі на казковий різнобарвний ліс. Недарма вчені до XIX ст. вважали корали рослинами.
• Маючи отруйні клітини, кишковопорожнинні самі не нападають, як це роблять справжні хижаки, наприклад акули. Вони підстерігають здобич у засідці, тримаючи завжди напоготові свої отруйні придатки, щоб поранити або вбити свою необачну жертву, яка опинилася в межах досяжності.
• Дотик більшості медуз викликає у людини в кращому випадку нестерпне подразнення шкіри і неприємну висипку, а в гіршому — на людину чекає болісна смерть. Найотруйніша медуза — морська оса — ніжна грудочка живого слизу, що живе у водах Індійського і Тихого океанів, особливо на мілководді біля берегів Австралії. Отрута морської оси настільки сильна, що навіть невелика доза, потрапивши у кров людини, може за кілька хвилин зупинити її серце.
• Медуза португальський кораблик названа так тому, що гарний поплавок цього кишковопорожнинного нагадує вітрильник португальських каравел XV-XVI ст. Ця медуза поширена у помірних і тропічних водах. Під її повітряним міхурцем звисають отруйні ниткоподібні щупальця завдовжки близько 15 м. Примітна риса відрізняє португальський кораблик від власне медуз: це не одна особина, а зібрання багатьох особин з абсолютно різними функціями. У кожного крихітного члена колонії — власна особлива функція. Одні керують рухом, інші ловлять здобич, треті паралізують її, четверті перетравлюють і розподіляють поживні речовини по всій колонії.
• Брунькуючись, корали дуже розростаються і утворюють рифи та острови (атоли). Знаменитий Великий Бар’єрний риф простягнувся вздовж північно-східного узбережжя Австралії приблизно на 2 тис. км. Рифова смуга місцями досягає ширини 72 км. Це надзвичайно великий підводний світ площею 120 тис. км2, який населяє велика кількість різноманітних тварин: голкошкірих, молюсків, червів, риб.
ПАРАЗИТИЧНІ БЕЗХРЕБЕТНІ (ПАРАЗИТИЧНІ ЧЕРВИ)
Черви — збірна група тришарових безхребетних, що об’єднує двобічносиметричних тварин із витягнутим тілом. Усі внутрішні органи у них містяться в шкірно-м’язовому мішку, утвореному шкірним покривом і мускулатурою. Сучасні дослідники поділяють червів на самостійні типи. Найважливіші з них: Плоскі черви, Круглі черви, Кільчасті черви.
Паразитизм — форма антагоністичних взаємовідносин двох організмів, що належать до різних видів.
Гельмінти — паразитичні черви. Потрапляючи в різні органи і тканини людини, тварин і рослин викликають захворювання — гельмінтози.
Гельмінтологія — розділ паразитології, що вивчає паразитичних червів (гельмінтів) та захворювання (гельмінтози), які вони викликають.
Кутикула — щільне неклітинне утворення на поверхні клітин епітеліальної тканини.
Проміжний хазяїн паразита — хазяїн, в тілі якого паразит проходить певну стадію свого розвитку, може розмножуватися нестатевим способом.
Остаточний хазяїн паразита — хазяїн, в тілі якого паразит росте, розвивається, стає статевозрілим і продукує яйця.
Гермафродитизм — наявність органів чоловічої і жіночої статі в однієї особини.
РІЗНОМАНІТНІСТЬ ПАРАЗИТИЧНИХ ЧЕРВІВ
Паразитичні черви типу ПЛОСКІ ЧЕРВИ
Свою назву плоскі черви отримали завдяки своєму плоскому тілу, в якому розрізняють передній і задній кінці, спинний, черевний, правий та лівий боки. їхнє тіло має вигляд листка, стрічки (часто розділеної на членики) або пластинки; сплющене в спинно-черевному напрямку і видовжене.
Клас Сисуни. Виключно паразити. Покриви виділяють кутикулу. М’язова і нервова системи розвинені слабо. Дихання анаеробне (живуть і розвиваються за відсутності кисню). Гермафродити. Дуже плодючі.
Представник сисун печінковий. Паразитує у жовчних протоках печінки та жовчному міхурі корів, овець, кіз, кролів. Знижує продуктивність цих тварин. Іноді викликає гельмінтози у людини.
Сисун печінковий: 1 — ротовий присосок; 2 — черевний присосок; 3 — кишечник; 4 — рот
Цикл розвитку сисуна печінкового: 1 — яйця (за великого збільшення мікроскопа); 2 — личинка, вкрита війками; 3 — малий ставковик (проміжний хазяїн); 4 — личинка з джгутиком; 5 — циста; 6 — дорослий сисун у тілі корови (остаточний хазяїн)
Представник сисун котячий. Вражає жовчні протоки печінки остаточного хазяїна, яким можуть бути людина та різні види рибоїдних ссавців (собаки, коти, вовки).
Життєвий цикл котячого сисуна відбувається за участю двох проміжних хазяїв: прісноводного молюска бітинії та різних видів коропових риб. При цьому в організмі молюска розвиваються покоління котячого сисуна, які розмножуються відкладанням незапліднених яєць. Чисельність паразита в організмі першого проміжного хазяїна значно зростає. Залишивши тіло молюска, личинки котячого сисуна певний час плавають у товщі води, допоки через покриви не потраплять в організм другого проміжного хазяїна — риби. Остаточний хазяїн заражається котячим сисуном, споживши сиру або недостатньо просолену чи просмажену рибу з личинками паразита.
Клас Стьожкові черви. Предствники класу є виключно паразитами. Дорослі форми живуть у кишечнику хребетних тварин і людини, а личинкові — у різних органах безхребетних і хребетних тварин. Травна система й органи чуття відсутні. Добре розвинена статева система. Гермафродити.
Представники ціп’як свинячий, ціп’як бичачий.
А — ціп’як свинячий;
Б — ціп’як бичачий
1 — гачки;
2 — присоски;
3 — головка;
4 — шийка;
5 — зрілі членики;
6 — органи розмноження
Цикл розвитку ціп’яка бичачого: І — проміжний хазяїн; II — остаточний хазяїн; 1 — яйця; 2 — личинка у шлунку; 3 — личинка у м’язах; 4 — головка ціп’яка; 5 — статевозріла особина
Представник стьожак широкий. Це найдовший паразит людини, може досягати 20 м завдовжки. Заражаються ним люди, коти, собаки, ведмеді, лисиці, свині.
Викликає розлади шлунково-кишкового тракту, призводить до розвитку недокрів’я. Стьожак широкий щодня продукує понад 1 мільйон яєць.
Цикл розвитку: яйце —> личинка —> циклоп (прісноводний рачок) —> хижі риби (щука) —> людина (остаточний хазяїн).
Цикл розвитку стьожака широкого: 1 — людина; 2 — яйце; 3 — личинка; 4 — циклоп (перший проміжний хазяїн); 5 — щука (другий проміжний хазяїн)
Представник ехінокок. Остаточним хазяїном може бути собака, вовк, шакал, лисиця, у яких статевозріла стадія паразита живе у тонкому кишечнику. Проміжні хазяї — травоїдні ссавці, людина.
Немає коментарів:
Дописати коментар