05.03.21 біологія Значення дихання. Система органів дихання. Газообмін у легенях і тканинах. Дихальні рухи.

Значення дихання. Будова і функції органів дихання. Голосовий апарат

Дихання — загальна ознака усіх живих організмів. Це один з основних процесів обміну речовин і енергії, унаслідок якого відбувається надходження в організм О2 і вивільнення СО2 (зовнішнє дихання), а також використання О2 клітинами та тканинами для окислення органічних речовин із вивільненням енергії, необхідної для життєдіяльності (клітинне або тканинне дихання).

Дихальна система здійснює газообмін між організмом і навколишнім середовищем, є важливим фактором теплорегуляції, виконує функцію виділення. Дихальна система містить голосовий апарат (гортань).

Будова і функції органів дихання

Систему органів дихання людини становлять повітроносні шляхи та легені. До повітроносних шляхів належать: носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея і бронхи. Носова порожнина розділяється кістково-хрящовою перегородкою на праву і ліву половини, у кожній з яких є звивисті носові ходи. Слизова оболонка, що вистилає носову порожнину, густо вкрита війками, пронизана кровоносними судинами і залозами. Повітря, що надходить у носову порожнину, очищається, зігрівається, зволожується і знезаражується.

З носової порожнини повітря по­трапляє в носоглотку, а потім у гортань. Гортань має вигляд лійки, стінки якої утворені кількома хрящами. Між хрящами по обидва боки гортані є слизові складки — голосові зв’язки, між якими утворюється голосова щілина. Коливання зв’язок при проходженні між ними повітря забезпечує утворення звуку. Його підсилюють ротова і носова порожнини, а також глотка. Зверху вхід до гортані прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Із гортані вдихуване повітря проходить у трахею, що має вигляд трубки. Її передня стінка утворена хрящовими півкільцями, з’єднаними між собою зв’язками й м’язами. Задня м’яка стінка трахеї прилягає до стравоходу і не заважає проходженню їжі. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у праву і ліву легені. У легенях бронхи багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево. Найтонші бронхи — бронхіоли — закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, або альвеоли. Альвеоли утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи — повітроносну. Легеневі пухирці утворюють губчасту масу, яка формує легені. Легені заповнюють усю грудну порожнину, за винятком місця, зайнятого серцем, кровоносними судинами, повітроносними шляхами і стравоходом.

Легені — парний орган. Зовні вони вкриті сполучнотканинною оболонкою — легеневою плеврою. Внутрішню стінку грудної порожнини ви­стилає пристінкова плевра. Герметична плевральна порожнина між легенями й пристінковою плеврою зволожена, і в ній немає повітря. Основна функція легень — забезпечення газообміну між зовнішнім середовищем та організмом.

Газообмін у легенях відбувається внаслідок ритмічних дихальних рухів — вдиху і видиху. У легенях відсутня м’язова тканина; дихальні рухи здійснюються за допомогою міжреберних і грудних м’язів та діафрагми. Під час вдиху, завдяки підняттю ребер і опусканню діафрагми, об’єм грудної порожнини збільшується. Одночасно із збільшенням об’єму грудної порожнини розширюються і легені. Під час видиху відбувається розслаблення зовнішніх міжреберних м’язів, опускання ребер і підняття купола діафрагми; об’єм грудної клітки і легень зменшується.

Нейрогуморальна регуляція забезпечує ритмічне чергування вдиху і видиху, зміни частоти та глибини дихальних рухів. Нервові механізми дихання забезпечуються дихальним центром, що міститься в довгастому мозку та руховими нервами, ядра яких розміщені в спинному мозку. Основним гуморальним фактором регуляції дихання є концентрація СО2 в крові (підвищений вміст СО2 викликає збільшення глибини та частоти дихання).