1. Феодалізм. Наприкінці VII — на початку VIII ст. у середньовічній Європі завершилося об’єднання багатих та знатних людей варварського й римського суспільств. Саме вони стали основою для формування панівної верстви, на яку спиралася королівська влада. Найбільш яскраво це проявилося в Західнофранкському королівстві (майбутній Франції).
Столицею нової держави стало місто Париж. Влада останніх Каролінгів утрималася тут найдовше — до кінця X ст. Проте вона поступово слабшала, і королі втрачали контроль над своїми володіннями. Прискорила цей процес зовнішня небезпека. Від кінця VIII ст. країни Європи зазнавали нападів норманів, які на кораблях перетинали море та грабували прибережні країни. До цього додалися спустошливі набіги арабів та угорців. Представники місцевої влади зобов’язували великих землевласників у разі небезпеки з’являтися зі своїми загонами для відбиття нападів. Водночас дрібні землевласники самі шукали порятунку від набігів і переходили під захист сильних покровителів — сеньйорів. Людей, які за надання їм захисту мали служити своєму покровителю, прибуваючи озброєними на його вимогу в будь-який час, називали васалами.
Феодалізм — панівна за часів Середньовіччя в Західній і частково Центральній та Східній Європі суспільно-господарська система.
«Феодальна драбина» — система взаємного підпорядкування серед феодалів, заснована на відносинах сеньйор—васал.
Феод — земля, надана васалу сеньйором у користування з правом успадкування за умови несення васалом служби на користь сеньйора.
Щоб мати у своєму розпорядженні загін важкоозброєних вершників (рицарів), землевласник міг частину своєї землі роздати воїнам за службу. Вони, у свою чергу, могли передати її за службу своїм васалам. Це започаткувало нову систему відносин між сеньйорами і васалами — феодалізм. Ця система нагадувала драбину або піраміду. На її вершині був король, який вважався васалом Бога. Деякі королі були васалами Папи Римського. Історики називають такий порядок «феодальною драбиною».
«Феодальна драбина». Сучасний малюнок
• Поясніть, у чому полягали особливості системи відносин, яку називали «феодальна драбина».
Коли напади норманів почастішали, Карл II Лисий у 847 р. зобов’язав «кожну вільну людину обрати собі сеньйора». Права сеньйора над своїми васалами прирівнювалися до влади короля над своїми підданими. А ще через 30 років було визнано спадковість бенефіціїв і графських титулів. Тепер бенефіції перетворилися на спадкові володіння — феоди, а їхніх володарів почали називати феодалами.
Кожен феодал мав велику владу, а останні Каролінги не мали ані авторитету серед феодалів, ані війська для боротьби проти зовнішньої небезпеки. Поступово почали утворюватися графства, що нагадували маленькі королівства. Настав час феодальної роздробленості. Король уже був лише «першим серед рівних». Поступово такий лад поширився на інші країни Західної та Центральної Європи.
Основними причинами встановлення феодальної роздробленості вважають такі: перетворення земельних володінь на спадкові; посилення влади графів; зростання міст; економічний розвиток земель; розвиток народностей; велика територія держави, що ускладнювало централізоване управління.
У Середні віки поняття «феодал» і «феодальне суспільство» не використовувалися. Їх почали вживати лише в XVII—XVIII ст. Спочатку вони мали лайливий зміст та позначали відсталий суспільний лад і тих людей, що його захищали. В історичній науці ці слова знайшли застосування ще пізніше та набули широкого вжитку.
Феодальна роздробленість — поділ середньовічної держави на малі й великі володіння, які не мали централізованої влади.
Суспільний стан — велика група людей, умовно об'єднана своїм правовим та економічним становищем у суспільстві.
Народність — форма об'єднання людей, яка формується на певній території у процесі злиття різних племен або інших стійких угруповань людей.
2. Три стани середньовічного суспільства. Протягом X—XIII ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани середньовічного суспільства.
Найбільшого поширення в цей час набула теорія про поділ суспільства на три стани: «тих, що моляться» (священники й ченці), «тих, що воюють» (світські феодали) і «тих, що працюють» (селяни, ремісники та інші). Соціальний статус другого та третього станів успадковувався від батька до сина. Кожен стан мав свої права й обов’язки та був необхідним для інших. Вони не могли існувати один без одного. Так, духовенство піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували.
Запропонована система поділу суспільства була досить спрощеною і не відповідала реальному життю. Насправді в межах кожного з трьох станів існували більш дрібні групи, які також мали свої права, привілеї та обов’язки.
3. Духовенство. Перше найпочесніше місце в середньовічному суспільстві Європи посідало духовенство. Його основним обов’язком було здійснення богослужінь і церковних таїнств (хрещення, вінчання, сповіді, причастя тощо). Духовенство поділялося на біле (священники та ті, хто їм допомагав у богослужінні) і чорне (ченці). Ченцям заборонялося одружуватися, а на латинське (західне) біле духовенство ця заборона поширилася в XI ст.
Три стани середньовічного суспільства. Середньовічна мініатюра
• Визначте належність кожної із зображених постатей до певного стану. Поясніть свою думку.
Перший стан був єдиним, який поповнювався вихідцями з інших двох. Священниками й ченцями могли стати як молодші сини феодалів, яких віддавали до монастирів, щоб вони не претендували на спадок, так і селянські діти.
Посвяту в священники здійснював єпископ, а місцевий феодал надавав священнику «титул» — гарантований прибуток. «Титулом» у середньовічній Європі найчастіше був земельний наділ. Унаслідок існування системи «титулів» духовенство дуже залежало від світської (нецерковної) знаті.
Священники жили серед віруючих у містах, містечках та селах, а ченці — у монастирях. Вважалося, що ченці здійснюють більший духовний подвиг і тому їхні молитви краще доходять до Бога.
Засновниками монастирів виступали королі й світська знать. Вони наділяли монастирі землею й за це привласнювали собі право призначати старших над ченцями (абатів). Часто це здійснювалося за винагороду.
Середньовічне суспільство Русі-України також поділялося на три стани на чолі з великим князем київським. Ці стани були численними, відносно замкненими суспільними групами зі своїми правами й обов'язками.
Духовенство вмовляло віруючих заповідати або дарувати церквам і монастирям майно й землі для спасіння своєї душі. Тому в середньовічній Європі монастирям належали великі земельні наділи.
Серед духовенства було багато людей, що мали добру для свого часу освіту. Майже всі вчені й мислителі Середньовіччя, а також значна частина письменників, поетів, художників, музикантів належали до духовенства.
4. Феодали. Замки. Світські феодали становили 2—5 % населення та посідали панівне становище в суспільстві. Між кожним сеньйором і його васалом існувала своєрідна усна угода: васал зобов’язувався віддано служити господарю, а той, у свою чергу, обіцяв васалу підтримку й захист. Цей договір укладався при свідках і вважався непорушним.
«Феодальну драбину» очолював король. Його прямими васалами найчастіше були герцоги, васалами герцогів — маркізи, васалами маркізів — графи, далі барони й рицарі. Хоча вважалося, що король є сеньйором для всіх, проте у Франції існувало правило: «Васал мого васала — не мій васал». Тобто король не мав втручатися у відносини між герцогами й маркізами та іншими.
У IX—XI ст. напади арабів, угорців, норманів привели до появи в Європі нового виду оборонних споруд — замків. Замок був одночасно і фортецею, і помешканням феодала. Замок будували переважно на пагорбі. Оточений ровом із водою, високими стінами й вежами в декілька рядів, він був досить надійним укриттям.
Замок — укріплене житло феодала в середньовічній Європі.
Над усіма будівлями замку височіла головна вежа — донжон, призначена для оборони. Її підвали пристосовували для зберігання продуктів. Також там часто викопували криницю або влаштовували в’язниці. На верхніх поверхах розміщувалися кімнати феодала та його родини і слуг.
Важливим елементом вежі був потаємний хід, що дозволяв господареві в разі необхідності втекти в безпечне місце. Сама вежа могла оборонятися самостійно навіть тоді, коли інші укріплення замку захоплювали.
Середньовічний замок. Сучасний малюнок
• Опишіть за ілюстрацією вигляд середньовічного замку. Визначте його ключові елементи
Разом із замками в Європі розвивалося важкоозброєне рицарство. Рицар був не просто вершником, а самостійною бойовою одиницею. Спершу він одягався в кольчугу — сорочку зі скріплених між собою металевих кілець. Згодом її змінили ковані лати, що захищали рицаря з ніг до голови. Крім того, воїн прикривався в бою щитом, на якому було зображено герб — розпізнавальний знак його роду і девіз — стислий вислів, що пояснював зміст герба. Озброєння рицаря складалося з довгого важкого списа й меча (рідше бойової сокири або палиці). Бойовий кінь вершника теж споряджався обладунками. Отже, рицар на коні ставав своєрідною рухомою фортецею.
5. Селянство та його обов'язки. Селянство було найчисленнішою верствою середньовічного суспільства. Вони перебували поза «феодальною драбиною», не могли бути васалами, а вважалися підданими.
Життя в середньовічній Європі було сповнене небезпеки, і селянину доводилося шукати захисту в могутнього сеньйора. В обмін сеньйор отримував право на землю селянина та примушував його відбувати повинності — панщину та оброк.
Крім того, сеньйор вершив суд над своїми селянами. Селянин не мав права переселятися до іншої місцевості без дозволу. Однак у середньовічній Західній Європі він усе ж таки не був безправним. Якщо селянин добре виконував повинності, сеньйор не міг відмовити йому в користуванні земельною ділянкою, на якій працювали його пращури.
Не всі селяни мали однакові права. Вони поділялися на особисто залежних та особисто вільних. Особисто залежних селян у Середні віки називали сервами (у Стародавньому світі слово «серв» означало раб). Головною повинністю сервів була панщина, яка інколи досягала трьох-чотирьох днів на тиждень. Крім того, вони сплачували й оброк. Власністю сеньйора вважалася не тільки земля, а й майно серва. Якщо серв хотів щось продати, він мав отримати дозвіл від сеньйора, заплативши певний податок.
Селянин працює в полі. Середньовічна мініатюра
Дещо більше прав мали особисто вільні селяни — віллани (від латин. villa — вілла, маєток). Вони, як правило, сплачували лише оброк. Такий селянин міг продати свій земельний наділ, але новий господар також мав сплачувати сеньйору оброк.
У Середні віки серед селянства були поширені ранні шлюби: дівчата виходили заміж із 12—13 років, юнаки одружувалися із 14—15 років. Наречену або нареченого часто обирали за вигодою. Мали значення не кохання або врода, а працездатність, здоров'я та майнове становище. Шлюб, як правило, улаштовували батьки. Наречений дарував батькам нареченої подарунок. У свою чергу, за наречену давали посаг. Дітей у шлюбі народжувалося багато, проте до десяти років доживала лише половина з них. Виховання дітей полягало в залученні їх до посильної праці ще з раннього віку.
Господарство селянина за своїм характером було натуральним, тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів харчування до ремісничих виробів. Гроші в селян були рідкістю. Проте у XV ст. відбулося руйнування натурального та становлення товарного господарства, коли те, що було вироблено або вирощено, ішло переважно на продаж.
Жити поодинці в ті часи було складно, тому селяни в середньовічній Європі жили громадами.
Панщина — обов'язкові безоплатні роботи селян у господарстві сеньйора.
Оброк — частина продуктів селянського господарства (зерно, худоба, птиця тощо), яку селянин був зобов'язаний віддавати своєму сеньйору. Оброк міг бути і в грошовій формі.
Громада — група людей, об'єднаних спільністю становища та інтересів із певною метою.
Громада вирішувала спільні господарські справи. Щоб усі члени громади мали однакові умови для ведення господарства, поле розбивали на ділянки з різною якістю ґрунту, і кожному селянину віддавали декілька смуг землі, із яких складався його наділ. Ліси, пасовища, сіножаті, річки, озера перебували в спільному користуванні всієї громади.
Громада допомагала бідним, удовам, сиротам, захищала тих, кого образили чужинці. Вона будувала церкви, утримувала священників, доглядала за дорогами, мостами й стежила за порядком. Найстрашнішим покаранням вважалося вигнання з громади. Таку людину позбавляли всіх прав і підтримки. У громаду об’єднувалися жителі одного або декількох сіл.
Середньовічні селяни намагалися впливати на своє життя магічними діями: заздрість могла викликати бажання всіляко нашкодити щасливцю, любов — приворожити неприступне серце. У кожному селі були свої відьми й чаклуни, яких боялися й водночас поважали. Не менше за злих відьом у Західній Європі боялися вовкулаків (серед германських племен їх називали вервольфами — «людинововками»). Для захисту від усілякої нечисті селяни використовували обереги. Одним із найпоширеніших оберегів у Європі й досі залишається підкова, прикріплена над входом у будинок.
Нечиста сила часто згадувалася в середньовічних казках — одному з найпоширеніших видів тогочасної народної творчості (фольклорі). Крім казок, серед селян були поширені пісні (святкові, обрядові, трудові, героїчні), перекази, оповідання, приказки тощо.
Запам'ятайте дати
• Х—ХІІІ ст. — формування основних суспільних станів у середньовічній Західній Європі
• IX—XI ст. — початок будівництва замків у середньовічній Європі
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• У Середньовіччі в Західній Європі встановився феодалізм як панівна суспільно-господарська система.
• В уявленні середньовічної людини правильно організоване суспільство складалося з трьох станів — духовенства, рицарства й селянства.
• Духовенство посідало найпочесніше місце в суспільстві середньовічної Європи. Другим панівним станом були феодали (рицарі). «Годувальниками» суспільства були селяни, які працювали на себе і на феодалів.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Три речення».
Правила гри. Учням та ученицям необхідно передати зміст одного пункту параграфа трьома простими реченнями.
2. Укажіть особливості феодалізму як нового суспільного ладу середньовічної Європи. 3. У чому полягала теорія трьох станів середньовічного суспільства? 4. Робота в парах. Чому, на вашу думку, духовенство посідало головне місце у структурі середньовічного суспільства? 5. Яке місце відводилося рицарству? 6. Охарактеризуйте становище середньовічного селянства.
7. Колективне обговорення. Як ви вважаєте, теорія трьох станів середньовічного суспільства відповідала його розвитку, заважала чи сприяла? Поясніть свою думку. 8. Робота в парах. Складіть таблицю «Три стани середньовічного суспільства».
Стан | Особливості становища |
9. Використовуючи додаткові джерела, опишіть повсякденне життя у феодальному замку або селянській господі. 10. Робота в парах. Королі були проти того, щоб їхні васали будували замки. Погрозами або вмовляннями, хитрощами або силою вони примушували їх зруйнувати свої замки. Складіть декілька листів короля до своїх васалів, де він примушує їх ліквідувати замок. Поясніть у ньому причини цього рішення короля. Використовуйте словосполучення «без нашого дозволу», «грабунок подорожніх», «розбійництво», «підготовка змови проти короля», «знущання з населення навколишніх містечок».
Середньовічне місто
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: як виникали середньовічні міста; які люди жили в середньовічних містах і чим вони займалися; як міста отримували самоврядування; хто такі «бюргери», «патриціат», «плебс», «майстер», «підмайстер», «учень», «міняйло»; що таке «цех», «гільдія», «Ганза», «лихварство», «вексель», «комуна», «магдебурзьке право».
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Чим місто в Стародавньому світі відрізнялося від інших поселень? 2. Як виникали міста в Стародавньому світі? 3. Яким був склад населення міст Стародавнього світу? Чим займалося населення?
1. Виникнення середньовічних міст. Після загибелі Західної Римської імперії життя в її містах занепало.
У X—XI ст. у Західній Європі почалося відродження деяких старих античних і виникнення нових міст. Відновлення міського життя насамперед зумовили економічні процеси, зокрема розвиток сільського господарства. У селян поступово виникав надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. У свою чергу, ремісники вже не встигали займатися сільським господарством, це тільки відволікало їх від основної роботи. Зрештою ремісництво відокремилося від сільського господарства.
Найбільша кількість міст у середньовічній Європі була в Італії (половину населення країни складали жителі міст) і Фландрії (2/3 населення — городяни). Середньовічні міста зазвичай були невеликими — 1—3 тис. жителів. Населення лише декількох міст у Європі досягало 100 тис. осіб (Кордова, Севілья, Париж, Мілан, Венеція, Флоренція). Столиця Візантії — Константинополь — у періоди розквіту налічувала 300—400 тис. осіб.
Для збуту своєї продукції ремісники селилися в безпечних місцях, де збиралися значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, на річкових переправах, під стінами замків тощо. Поступово тут формувалися постійні поселення ремісників. Разом із ними оселялися торговці й представники інших спеціальностей, потрібних городянам.
Обов’язковими складовими середньовічного міста були кам’яні захисні стіни, собор, ринкова площа. Також у містах могли розташовуватися укріплені палаци-фортеці феодалів, монастирі. Плану забудови середньовічного міста, на відміну від античних, як такого не було. Міста розбудовувалися концентричними колами від центру — фортеці або ринкової площі. Вулиці були вузькими, не освітлювалися, тривалий час не мали бруківки й каналізації.
Будинки стояли досить тісно й мали два-три поверхи. Біля будинків розташовувалися сади й городи, у дворі тримали худобу та птицю. За стінами міста жителі мали земельні ділянки й виноградники.
Вулиця середньовічного міста. Сучасний малюнок
• Яку інформацію про вулиці середньовічного міста можна отримати за ілюстрацією?
2. Населення міст. Основну частину городян у німецькомовних містах складали бюргери, в італомовних — пополани, у франкомовних — буржуа. Вони були повноправними жителями міста, займалися торгівлею та ремеслом. Одні виробляли й торгували речами, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи та продаючи багато товарів. Крім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м’ясники, пекарі, тобто ті, що були зайняті у сфері обслуговування.
Сеньйорам і їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті. Вони разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші верстви міського населення називали плебеями (плебс). У різних містах плебеї складали від 20 до 70 % населення.
Як правило, населення міст поповнювалося за рахунок вихідців із сіл, які тікали від своїх сеньйорів. Якщо такий утікач прожив у місті рік та один день, він ставав вільним. У деяких міських документах навіть зазначалося: «Міське повітря робить вільним».
Бюргери (від нім. Burg — фортеця) — вільні повноправні городяни в німецькомовних країнах, у франкомовних — буржуа, в італомовних — пополани.
Патриціат — група сімей, що становила найзаможнішу привілейовану частину населення середньовічних міст Західної Європи, правляча верхівка міста.
Плебеї (плебс) — нижча, найбідніша верства міського населення.
3. Цехи. Майстерня ремісника. Середньовічні міста розвивалися насамперед як центри ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники виготовляли продукцію лише на продаж. Виробництво товарів розташовувалося в майстерні на першому поверсі помешкання ремісника. Усе виготовлялося вручну за допомогою простих знарядь праці одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня була й крамницею, де ремісник продавав вироблені ним речі.
Склад населення середньовічного міста в Європі
Обмежений попит на товари ремісничого виробництва призводив до суперництва між майстрами.
Із часом ремісники почали об’єднуватися в цехи — замкнені організації ремісників однієї спеціальності в межах одного міста, створені з метою усунення суперництва і взаємодопомоги ремісників.
Перші цехи в середньовічній Європі виникли в X ст. в Італії, а у Франції, Англії та Німеччині — в XI—XII ст. Наприкінці XIII ст. в Парижі працювало понад 130 цехів, що об’єднували близько 5 тис. ремісників.
Члени цеху допомагали одне одному опановувати нові способи ремесла, але при цьому охороняли свої секрети від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху були приблизно в однакових умовах. Вводилися правила: скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників мати. Порушників виключали із цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також був суворий контроль за якістю виробів.
Середньовічний ремісник-слюсар за роботою. Середньовічний малюнок. 1451 р.
• 1. Як працював середньовічний ремісник-слюсар? 2. Які знаряддя праці він використовував?
До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову й раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважалися, а отже, не мали привілеїв і права відкривати власну справу. Щоб стати майстром, підмайстер мав досконало оволодіти своєю спеціальністю, пройти випробування та створити виріб, який би засвідчував його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». Нижче підмайстра були учні, яких ще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували роль прислуги. Якщо навчання проходило успішно, учень міг стати підмайстром.
Крім виробництва, цехи організовували життя та побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, разом відзначали свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, люди з каліцтвом. У разі облоги міста члени цеху під власним прапором утворювали окремий бойовий підрозділ, який мав обороняти певну ділянку стіни або вежі.
Із часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Прагнучи позбутися суперництва, цехи обмежували доступ нових членів. Членами цеху могли стати тільки сини або інші близькі родичі майстрів. Із часом цехи почали гальмувати розвиток ремесла.
4. Торгівля. Лихварі та банкіри. Торгівля в басейні Середземного моря ніколи не припинялася навіть після загибелі Західної Римської імперії. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому базувалася європейська торгівля перших століть Середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали морем і річками. Недивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.
Емблема середньовічного ремісничого цеху. Сучасний малюнок
• Висловіть припущення, майстрів якої спеціальності об'єднував цех із такою емблемою.
Для захисту своїх інтересів купці об’єднувалися в гільдії. Згодом утворилися торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.
У Середні віки міжнародну торгівлю в Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями. У Північній Європі в басейні Балтійського й Північного морів торгівлею керував торговельний союз багатих міст, який дістав назву Ганза.
Гільдія (від нім. — корпорація) — у Західній Європі XII—XV ст. організація купців, що захищала інтереси своїх членів, домагалася для них правових і митних пільг.
Ганзейський союз, Ганза (Ганзея) — великий політичний та економічний союз торговельних міст Північно-Західної Європи, що виник у середині XII ст. До нього в цей час належало 130 міст. Проіснував до середини XVII ст. Фактичний центр союзу — місто Любек.
Основні торговельні операції здійснювалися на ярмарках — великих щорічних торгах, у яких брали участь купці з різних країн. На торгах місцевого значення з найближчих містечок і сіл звозили зерно, вино, тканини та інші товари. Сюди приїздили купці закуповувати товари, щоб везти їх далі. У XIII ст. найвідомішими були ярмарки на північному сході Франції.
Наприкінці XIII ст. генуезці відкрили морський шлях на північ Європи через Гібралтар. Це здешевило перевезення товарів і залучило до торгівлі північноєвропейські міста.
Будь-які значні грошові операції були неможливі без системи позичок. Поширилося лихварство. Людей, які позичали гроші за винагороду (під відсотки), називали лихварями.
У Середні віки основна частина платежів здійснювалася готівкою. У грошовому обігу було чимало золотих і срібних монет, які карбували в різних містах Європи та Азії. Тому в середньовічному суспільстві з’явилися міняйли. Крім обміну монет, вони контролювали і їхню якість, оскільки доволі часто траплялися фальшиві (із домішками неблагородних металів) і зіпсовані (вага монети не відповідала встановленій нормі) гроші.
У XIV ст. лихварі та міняйли стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й видавали кредити, тобто позичали гроші під відсотки. Розвинулася нова система розрахунків — векселями. Так, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, йому не було потреби їхати туди з готівкою. Він вносив необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримував вексель, який разом із замовленням відправляли до Венеції, і отримував там товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті. Банки й векселі дали поштовх розвитку торгівлі та промисловості.
Ярмарок. Середньовічна мініатюра
• Яку інформацію про середньовічні ярмарки в Європі надає мініатюра?
5. Міське самоврядування. Міста-комуни. Городянин — людина нового типу. Із виникненням міст з’явилася й система управління ними. Місто очолювала особа, призначена сеньйором, на землі якого розташовувалося місто, або обрана жителями міста. Виникаючи на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані сплачувати податок або відробляти повинності. Ремісники віддавали частину своїх виробів, купці сплачували товаром або грошима, інші працювали на панщині або виконували певну роботу. Жителів міст обтяжувала така залежність, і вони прагнули звільнитися від неї.
Боротьба міст за свободу та привілеї розгорнулася в XI—XIII ст. Для протистояння сеньйорам жителі міста об’єднувалися в союзи — комуни. Через повстання, подарунки королів, які боролися проти сеньйорів, або завдяки викупу міста домагалися права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Міста, які здобули самоврядування, називалися комунами. Перші комуни виникли в містах Північної Італії в XI ст. Поступово комунальний рух поширився всією Європою. Символом самоврядування стала ратуша — будівля, де розташовувався магістрат (орган міського самоврядування).
Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при його погашенні.
Міняйло — особа, яка займалася обміном монет однієї держави на монети іншої в Середньовіччі.
Вексель — документ, за яким одна особа доручає іншій у певному місті виплатити третій особі певну (вказану) суму.
Комуна (міська) — самоврядне середньовічне місто, міська республіка.
Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших систем міського самоврядування доби Середньовіччя в Центральній Європі.
Наприкінці XII ст. в Німеччині почали формуватися різні системи міського самоврядування на основі традиційного судочинства й німецького звичаєвого права — нюрнберзьке, віденське, любецьке, магдебурзьке право та інші. Останнє набуло найбільшого поширення в Європі.
Магдебурзьке право на українських землях з'явилося в першій половині XIV ст. в містах Королівства Руського (Галицько-Волинської держави) за короля Данила та його наступників. У Закарпатті, яке перебувало у складі Угорщини, правителі надавали містам нюрнберзьке право.
Розвиток ремесла, торгівлі, банківської справи в середньовічних містах сприяв руйнуванню натурального господарства й розвитку нового — товарного. Жителі міст помітно відрізнялися від сільських не тільки заняттями. Вони були більш енергійними, покладалися переважно на свої сили. Городяни значно більше знали про навколишній світ. Темп їхнього життя був не таким спокійним, як сільський. Вони завжди поспішали, цінували час. Не випадково перший годинник виник саме в місті.
На українських землях від часів Середньовіччя збереглося прислів'я: «Що з возу впало — те пропало!». Вважалося, що товар, який впав із возу на землю, переходить у власність господаря цієї землі.
Запам'ятайте дати
• X—XI ст. — відродження давніх і поява нових міст у Західній Європі
• XI ст. — виникнення перших комун у містах Північної Італії
• Кінець XII ст. — поява магдебурзького права
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• У Х—XI ст. економічні процеси, що відбувалися в середньовічній Європі, обумовили відновлення давніх і появу нових міських центрів.
• Населення середньовічних міст було досить неоднорідним. За рівнем заможності та впливом на справи міста воно поділялося на групи.
• Основою розвитку середньовічних міст були ремесло й торгівля. Ремісники в містах об'єднувалися в цехи, а купці — у гільдії.
• У XI—XIII ст. у Європі набув поширення комунальний рух.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Словесний теніс».
Правила гри. Учні та учениці об'єднуються в пари. Кожна пара отримує тему (один із пунктів параграфа). Один(-на) учень(-иця) ставить запитання, другий(-а) — відповідає та ставить своє запитання. Перемагає той(-а), хто надасть більше правильних відповідей. Запитання мають передбачати коротку відповідь («Перелічіть причини...», «Назвіть передумови/прояви/характерні ознаки...», «Що таке...», «Кого називали...», «Із яких груп складалося...» тощо).
2. Як виникали міста в середньовічній Європі? 3. Назвіть особливості складу населення середньовічного міста. 4. Охарактеризуйте розвиток ремесла в середньовічному місті. 5. Що відрізняло середньовічну торгівлю від торгівлі за попередніх часів? 6. Яке значення для розвитку середньовічної Європи мала боротьба міст за самоврядування?
7. У назвах багатьох європейських міст наявні однакові частини: «бург» (нім.) — фортеця, «хафен» (нім.) — гавань, «честер» (латин.) — табір, «фурт» (нім.) — брід, «бридж» (англ.) — міст. Деякі міста починаються з додатку Сен-, Сант-, Сан- (святий). Знайдіть такі міста на карті середньовічної Європи. 8. Покажіть на карті основні торговельні шляхи Середньовіччя. 9. Колективне обговорення. Чим середньовічні міста відрізнялися від міст Стародавнього світу?
10. Робота в малих групах. Використовуючи додаткові джерела, опишіть повсякденне життя в міському будинку, майстерні або крамниці (за вибором). 11. Робота в парах. Розв'яжіть історичні задачі: 1) Середньовічне німецьке місто Кельн виникло біля стін стародавнього римського міста. Старе й нове місто в цей час обнесли однією фортечною стіною. Однак історики переконані, що підстав вважати середньовічний Кельн наступником античного міста немає. Чому? 2) Доведіть, що з появою міст у середньовічному третьому стані відбулися суттєві зміни. На думку дослідників, саме городяни стали тим чинником, який руйнував уявлення тогочасних європейців про гармонійне поєднання трьох станів у середньовічному суспільстві. Поясніть, як ви це розумієте.
Практичне заняття за розділом II
Узагальнення за розділом II
Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом II
Варіант І
Варіант II
Цехи. Майстерня ремісника
Розповідь учителя
Середньовічні міста розвивалися, насамперед, як центри ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники виготовляли продукцію на продане. Виробництво товарів розташовувалося в майстерні на першому поверсі помешкання ремісника. Усе виготовлялося вручну, за допомогою простих знарядь праці, одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня була й крамницею, де ремісник продавав вироблені ним речі, будучи, таким чином, і основним робітником, і власником.
Цікаво знати
Члени цеху допомагали один одному опановувати нові способи ремесла, але при цьому вони охороняли свої таємниці від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху перебували приблизно в однакових умовах, щоб ніхто не багатів за рахунок іншого, не переманював замовників. Із цією метою вводилися суворі правила, де чітко вказувалося: скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників мати. Порушників виключали з цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також існував суворий контроль за якістю товару.
Для розв’язання основних проблем ремісники почали об’єднувати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації (корпорації) ремісників однієї спеціальності в межах одного міста, створені з метою усунення конкуренції (захисту виробництва і прибутків) і взаємодопомоги.
Крім виробництва, цехи організовували і побут ремісників. Члени цеху будували власні церкву, школу, разом відзначали свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, інваліди. У разі облоги міста члени цеху під власним прапором утворювали окремий бойовий підрозділ, який мав обороняти певну ділянку стіни чи вежі.
До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважалися, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власну справу. Щоб стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, який би засвідчував його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких ще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували роль слуги. Якщо навчання йшло успішно (майстри не поспішали розкривати свої секрети), учень міг стати підмайстром. Із часом цехи стали гальмувати розвиток ремесла.
ЦЕХОВА ІЄРАРХІЯ (Слайд 12)
3. Торгівля. Лихварі та банкіри
Колективна робота учнів з підручником
Опрацюйте відповідний матеріал підручника і визначте нові риси й особливості розвитку торгівлі у Середньовічній Європі.
(Результати роботи учнів учитель систематизує й уточнює за допомогою наведеного матеріалу.)
Додаткова інформація
Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середньоземного моря ніколи не припинялася навіть після загибелі Західної Римської імперії. Престижні товари користувалися попитом, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому ґрунтувалася європейська торгівля перших століть Середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Недивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.
Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі кошти, а й сміливість. Далекі подорожі були небезпечними: пірати на морях чи розбійники на суходолі грабували купців. Також на товар і гроші претендували й деякі сеньйори, володіннями яких пролягали торговельні шляхи. Нерідко мито за провезення товару сягало половини його вартості.
Для захисту своїх інтересів купці, подібно до ремісників, об’єднувалися в гільдії. Згодом вони утворили торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.
У Середні віки міжнародну торгівлю в Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями.
У Північній Європі в басейні Балтійського і Північного морів торгівлю контролював торговельний союз багатих міст, який дістав назву Ганза.
Основні торговельні операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках. Ярмарки — великі щорічні торги, у яких брали участь купці з різних країн. На ярмарки місцевого значення з найближчих містечок і сіл звозили зерно, вино, тканини та інші товари. У XIII ст. найвідомішими були міжнародні ярмарки в чотирьох містах Шампанського графства на північному сході Франції.
Наприкінці XIII ст. в напрямках основних торговельних шляхів відбулися зміни. Генуезці відкрили морський шлях на північ Європи через Гібралтар. Це дозволило здешевити перевезення товарів і залучити до активної торгівлі північноєвропейські міста.
Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які позичали гроші під відсотки, називали лихварями. Лихварство було досить поширеним явищем від моменту появи грошей.
У Середні віки більшість платежів здійснювалася готівкою.
Ураховуючи те, що тоді в грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, які карбувалися в різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія міняйл. Крім обміну монет, вони також контролювали їхню якість.
У XIV ст. лихварі та міняйли стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й надавали кредити, тобто позичали гроші за винагороду (під відсотки). Розвинулася нова система розрахунків — векселями.
Робота з термінами і поняттями (Слайд 13)
Цехи — союзи ремісників однієї або споріднених спеціальностей.
Гільдія — міський купецький союз.
Лихвар — людина, яка позичає гроші під відсотки.
Міняйло — людина, яка за певну платню обмінює гроші.
Цікаво знати
Так, наприклад, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, то йому не було потреби їхати з готівкою до того міста, а достатньо було внести необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримати вексель, який разом із замовленням відправляли до Венеції, і отримати товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті.
Банки і векселі дали могутній поштовх розвитку торгівлі та промисловості. У купців зникла необхідність возити із собою значну кількість готівки.
Найбільш авторитетними банкірами Європи були Медічі та Строцці в Італії, Фугери і Вельзери у Священній Римській імперії, Жак Кер у Франції.
4. Міське самоврядування. Міста-комуни. Городянин — людина нового типу
Розповідь учителя
Із виникненням міст з’явилася й система управління ними. Місто очолювала особа чи група осіб, призначена сеньйором, на землі якого розташовувалося місто, або обрана самими жителями міста.
Виникаючи на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані сплачувати або, подібно до селянської громади, відробляти податок. Ремісники віддавали частину своїх виробів, купці сплачували товаром або грошима, інші працювали на панщині або виконували іншу роботу. Жителів міст обтяжувала така залежність, і вони прагнули звільнитися від неї.
Боротьба міст за свободу і привілеї розгорнулася в XI—XIII ст. Для протистояння сеньйорам жителі міста об’єднувалися в союзи — комуни. Через повстання, подарунки королів, які боролися проти посилення влади сеньйорів, або завдяки викупу міста домагалися права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Міста, які здобули самоврядування, називалися комунами.
Робота з термінами і поняттями
Комунальний рух — боротьба городян за самоврядування міст.
Перші комуни постали в Північній Італії в XI ст. Жителі міст, скориставшись боротьбою між папами та імператорами, проголошували своє самоврядування. Усі спроби Фрідріха І Барбаросси придушити цей рух успіху не мали. Так комунальний рух став поширюватися Європою. Проте не всі міста зуміли домогтися права самоврядування. Там, де була сильнішою влада сеньйора, успіхи комун були лише тимчасовими. Символом самоврядування стала міська ратуша — приміщення, де розташовувалися органи управління.
Поява і розвиток міст підривали засади Середньовіччя. Так, розвиток ремесла, торгівлі, банківської справи сприяли підриву натурального господарства і розвитку нового — товарного господарства. Міста змінювали життя людини Середньовіччя. Жителі міст помітно відрізнялися від селян не тільки заняттями. Вони інакше сприймали світ, були більш енергійними, покладалися переважно на свої сили і пишалися своїми успіхами. Вони значно більше знали про навколишній світ, були в курсі головних новин. Темп їхнього життя був значно вищим від сільського і не таким спокійним. Жителі міст прагнули до успіху, намагалися розбагатіти, примножити те, що вони отримали в спадок. У містах траплялося чимало пройдисвітів, шахраїв, тобто таких людей, які будь-якою ціною були готові здобути багатство. У їхньому розумінні багатство давало свободу, а свобода — найбільша цінність міста. Із часом нащадки жителів середньовічних міст змінили Європу і весь світ.
5. Повсякденне життя
Розповідь учителя
Житло
У більшій частині Європи селянські будинки споруджували з дерева; на півдні, де цього матеріалу бракувало, перевагу надавали каменю. Дах укривали соломою чи очеретом. У будинку була одна велика кімната, де готували їжу, їли й спали. Лише з XI—XIII ст. заможні городяни й селяни почали відокремлювати спальні від кухонь та їдалень. У палацах та замках представників знаті з’явилося багато кімнат. Проте кімнати розташовувалися одна за одною, і, для того щоб потрапити з однієї частини палацу до іншої, потрібно було пройти всі приміщення. Для опалення приміщення та приготування їжі люди використовували відкрите вогнище, яке поступово змінила піч. Печі з’явилися лише на початку XIV ст., їх запозичили в північних народів і слов’ян. Коли розводили вогонь, дим виходив крізь отвір у стелі. Пізніше з’явилися димарі. Освітлювали житло сальними свічками й масляними лампами. Дорогі воскові свічки могли придбати лише заможні люди. Маленькі віконця не мали шибок, затуляли їх шкірою або міхуром. У холодну пору року селянська родина часто жила в одному приміщенні з худобою.
Уся обстановка оселі складалася із грубо збитого столу, кількох лав уздовж стін, скрині для зберігання святкового одягу, який наживали роками й передавали в спадок. Спали на широкому ліжку або лавах. Постіллю був матрац, набитий соломою. Заможні люди замовляли меблі різьблені, інкрустовані коштовними металами й камінням.
Завдання
Опишіть вигляд оселі пересічної людини Середньовіччя.
Їжа та напої
Переважна більшість європейців харчувалася досить скромно, їли зазвичай двічі на день — уранці та ввечері. Повсякденною їжею були житній хліб, каші, боби, ріпа, капуста, зернова юшка з часником або цибулею. М’яса споживали мало. Значно більше в раціоні було риби. Із солодощів знали лише мед. Цукор потрапив до Європи зі Сходу в XIII ст. і був дуже дорогим. Фруктів та овочів споживали мало.
Харчовий раціон знаті й бідноти відрізнявся. У замках їли більше м’яса, причому було багато дичини, оскільки полювання вважалося привілеєм знаті.
На півдні Середньовічної Європи пили вино, на півночі — пиво. Замість чаю заварювали трави.
Посуд більшості європейців — миски, кухлі — був дуже простим, виготовленим із глини чи олова. Виробами зі срібла чи золота користувалася лише знать. Виделок не було, за столом їли ложками. Шматки м’яса відрізали ножем і їли руками. Селяни споживали їжу з однієї миски всією сім’єю. На бенкетах знаті ставили одну миску на двох та кубок для вина. Кістки кидали під стіл, а руки витирали скатертиною.
Запитання і завдання (Слайд 14)
1) Що їли люди в Середні віки? Складіть перелік основних продуктів.
2) Чим їжа та напої людей тих часів відрізнялися від сучасних? Визначте особливості харчування середньовічної людини.
Одяг і прикраси
Тривалий час жіночий і чоловічий одяг був схожим: довга, до колін, сорочка, короткі штани, верхня сорочка, плащ. У XII ст. він почав дедалі більше розрізнятися, з’явилися перші ознаки моди. Зміни стилів одягу відбивали тогочасні суспільні вподобання.
Одяг відображав місце людини в суспільстві. У вбранні заможних переважали яскраві кольори, бавовняні й шовкові тканини. Біднота задовольнялася темним одягом із грубого домотканого полотна. Взуттям чоловіків і жінок були шкіряні гостроносі черевики без твердої підошви. Більшість незаможних людей носила дерев’яні черевики або взагалі ходила босоніж.
Знать полюбляла додавати до свого одягу різноманітні прикраси. Чоловіки й жінки носили каблучки, браслети, пояси, ланцюжки.
З одягу селянин зазвичай носив лляну сорочку-камизу і штани до колін чи навіть до кісточок. Поверх камизи вдягали ще одну довгу сорочку з широкими і довгими рукавами (блузу). Верхнім одягом був плащ, стягнутий на плечах застібкою (фібулою). Узимку носили або грубо вичесаний овечий кожух, або теплу накидку з цупкої тканини чи хутра.
Запитання і завдання (Слайд 15)
1) Який одяг носили люди Середньовіччя?
2) Чому представники незаможних верств населення одягалися досить скромно?
3) Визначте основні риси моди Середньовіччя. Про що міг розповісти одяг середньовічної людини?
б. Міська культура
Розповідь учителя
Міщани, які за способом життя значно відрізнялися від інших прошарків середньовічного суспільства, теж створили власну культуру. Міська культура мала світський характер і була тісно пов’язана з народною творчістю. Серед мешканців міст були популярними віршовані байки, жарти, в яких розповідається про кмітливих жителів міст, що знаходили вихід із будь-яких скрутних ситуацій.
Яскравий вияв міська культура мала у розвитку літератури. Найбільш відомим і улюбленим твором міщан був французький «Роман про Лиса», у якому в образах тварин представлені всі прошарки середньовічного суспільства: феодали, королі, священики, міщани. Головний герой — Лис Ренар, кмітливий, життєрадісний, здатний знайти вихід із будь-якої ситуації. Ренар є уособленням заможного бюргера. Він постійно водить за ніс Вовка Ізегріна та його брата Прімо (уособлювали образи рицарів): то примусить Ізегріна ловити рибу хвостом і того поб’ють селяни, то переконає Прімо служити у церкві і той ледве тікає від розгніваних селян. Лис обдурює Лева (короля), глузує з жадібного Віслюка (священика). Як справжній Лис, він ганяється за зайцями, курми (звичайні люди), але з цього в нього нічого не виходить. Роман веселив усіх. Один абат скаржився, що його монахи читають із більшим бажанням, ніж Біблію.
Не менш популярним був і «Роман про Троянду», у якому оспівуються природа та людський розум, стверджується рівність людей.
Міська література виховувала почуття людяності. Вона відбивала самосвідомість городян, які цінували свободу і незалежність.
Невід’ємною частиною міської культури була творчість мандрівних акторів, музикантів, співаків, танцюристів і акробатів, фокусників, яких називали жонглерами. Вони були улюбленцями жителів міст. Мандруючи від міста до міста, вони влаштовували свої вистави на міських площах просто неба.
Немає коментарів:
Дописати коментар