20. 12.21ГЕОГРАФІЯ Антарктида. Євразія

Антарктида. Загальні відомості

«Антарктика» — це найсуворіша область Землі з дуже низькими температурами повітря, сильними вітрами, хуртовинами і туманами. Вона охоплює материк Антарктиду з прилеглими до нього островами і південні частини трьох океанів з морями Уеделла, Росса, Амундсена, Беллінсгаузена та ін. З проток світу найбільша — протока Дрейка, а з усіх течій — Великий західний дрейф, або ж циркумполярна течія. Центральне положення в Антарктиці займає материк Антарктида площею близько 14 млн. км2. Крім півострова Антарктичний, вона майже повністю лежить у межах Південного полярного кола. Велика частина морів укрита шельфовими льодовиками приблизно до межі берегової обмілини, що є продовженням материкового крижаного панцира. Береги Антарктиди — це стрімкі крижані обриви висотою в кілька десятків метрів.

Відкриття Антарктиди

Антарктида була відкрита значно пізніше за інші материки. У другій половині XVIII ст. Джеймс Кук першим перетнув Південне полярне коло, досягнувши рекордної широти — 71°10'. Але тільки в 1819–1821 р. російська експедиція на суднах «Восток» і «Мирний» на чолі з Ф. Ф. Беллінсгаузеном і М. П. Лазарєвим обійшла навколо невідомого материка і відкрила у водах Антарктики багато островів. 28 січня 1820 р., коли експедиція вперше підійшла до берегів материка, вважають датою відкриття Антарктиди. Улітку 1911 р. експедиції, очолювані англійцем Робертом Скоттом і норвежцем Руалем Амундсеном, досягли Південного полюсу майже одночасно.

З 1955 р. тут проводяться регулярні спостереження (близько 40 станцій) ученими 17 країн. Починаючи з 1957 р. — Міжнародного геофізичного року — організовуються надзвичайні за масштабами експедиції: відкрито і нанесено на карту нові географічні об'єкти, отримано цікаві дані про природу Антарктиди. 1 грудня 1959 року у Вашингтоні був підписаний Договір про Антарктику (вступив у силу 23 червня 1961 р.), який заборонив у цьому великому регіоні будь-які заходи військового характеру. Він припускає проведення тільки наукових досліджень і обмін науковою інформацією. У результаті спільних зусиль країн-учасниць договору отримана цікава інформація у галузі фізики атмосферних явищ, метеорології, океанології та ін. З 1996 р. в Антарктиді працює перша українська наукова станція «Академік Вернадський».

Природа Антарктиди

В основі Антарктиди лежить Антарктична платформа. Середня висота поверхні льодовикового щита близько 2040 м. Саме тому її можна вважати найвищим материком Землі. 90 % обсягу всіх прісних поверхневих вод Землі зосереджена в льодовиковому покриві Антарктиди.

Під вагою льодовикового покриву ложе материка сильно прогнулося. Окремі западини лежать на 2,5 км нижче від рівня океану. Гірські ланцюги під льодовиковим панциром досягають висоти 3000–4000 м над рівнем океану. У Західній Антарктиді гірські породи виходять на поверхню. У північно-західній частині континенту знаходиться величезний півострів Антарктичний. Він служить природним вододілом між Тихим і Атлантичним океанами. Уздовж нього тягнеться архіпелаг Південних Шетландських островів. Гори, що простяглися в цій частині материка, через півострів Антарктичний, поділяють Антарктиду на Західну і Східну. Досягаючи максимальної потужності у Східній Антарктиді, льодовиковий щит обривається до моря уступом, утворюючи шельфові льодовики. Найбільшим у світі серед них є Льодовик Росса. На одному з островів моря Росса піднімається діючий вулкан Еребус. Рівень вивченості Антарктики ще не дозволяє дати чітко обґрунтовану оцінку її мінерально-сировинного потенціалу. З корисних копалин у Антарктиді є кам'яне вугілля, залізна руда, золото, алмази і кольорові метали, але вивчені вони ще не достатньо.

Клімат

Антарктида — найхолодніший материк Землі. Середня добова температура навіть улітку не піднімається вище –30 °С, а взимку вона буває нижче –70 °С. На станції „Восток” — „полюсі холоду” — зареєстрована найнижча температура на Землі (–89,2 °С).

Оскільки повітря сильно переохолоджене, тут виникають низхідні струми повітря. Унаслідок цього над Антарктидою простягається область високого атмосферного тиску — антициклон, оточений ланцюгом циклонів. У внутрішніх частинах Антарктиди вітри відносно слабкі.

Особливо сильні стокові вітри в Землі Аделі, яку називають Країною Бур, де швидкість вітру може досягати 320 м/с. Вітри здувають в океан величезну кількість снігу, тому взимку моря вкриваються суцільною кригою. Влітку межа суцільної криги відступає майже до самого берега. Материковий лід, що сповзає у воду, обламується й утворює величезні айсберги.

Опадів в Антарктиді випадає мало — 150–200 мм, переважно у твердому виді. Кількість опадів зменшується у напрямку до центру материка. Взимку у внутрішніх районах Антарктиди 4 місяці панує полярна ніч. Погода маловітряна, мороз може досягати –80 °С. Улітку протягом 4 місяців у внутрішніх районах триває полярний день. Погода маловітряна і малохмарна. Повітря прогрівається до –30 °С, а на узбережжі — до 0 °С.

Рослинний і тваринний світ

Антарктида — це зона антарктичної пустелі. Велика її частина позбавлена рослинного покриву і тваринного світу. Влітку біля берегів на підвищених місцях поверхня землі, що обдувається вітрами, встигає трохи прогрітися і звільнитися від снігу. Такі ділянки називають оазисами — це сухі і холодні кам'янисті пустелі. Тільки в прибережних районах материка і на островах ростуть мохи, лишайники і нижчі водорості.

Води Антарктики багаті на планктон, сукупність дрібних рослинних і тваринних організмів, та є джерелом харчування для китів, тюленів, риб і птахів. Життя всіх тварин Антарктики пов'язане з океаном. Тут водиться кілька видів китоподібних, серед них найбільші тварини нашої планети — сині кити, а також кашалоти, косатки. Широко розповсюджені ластоногі — декілька видів тюленів, серед них триметровий тюлень Уеделла, хижі морські леопарди, морські слони, тюлень-крабоїд. Тут живе понад 44 видів птахів. Серед них — гігантські альбатроси, сніжні буревісники, капські голуби, качурки, антарктичні пінгвіни. Гніздяться вони на прибережних скелях, утворюючи «пташині базари». У літні місяці на берегах Антарктиди гніздяться буревісники, чайки-поморники, баклани.

Євразія. Загальні відомості

Материк займає понад третину суші Землі. На його території проживає майже три чверті населення земної кулі. Площа Євразії разом з островами перевищує 53 млн. км2. Тут знаходяться дві частини світу — Європа й Азія. Межа між ними має умовне значення та проходить по східному схилу Уральських гір, річці Ембі й північному узбережжю Каспійського моря. Далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря.

На півночі материкова частина Євразії досягає 77°44' пн. ш. на мисі Челюскін. Крайня південна точка — мис Піай знаходиться на півострові Малакка (1°17' пн. ш.). Крайня західна точка — мис Рока, а крайня східна — мис Дежнєва. Материк знаходиться в усіх природних зонах Північної півкулі. Океани утворюють біля берегів численні моря, затоки і протоки. На материковій обмілині знаходяться великі острови Великобританія й Ірландія. Від материка острови відокремлює протока Ла-Манш. На заході материка виділяється великий Скандинавський півострів, Ютландія, на південному заході — Піренейський, Апеннінський, Балканський, Кримський.

Південна Європа і Південно-Західна Азія омиваються внутрішніми морями — Середземним і Чорним. Проникнення холодних, глибинних вод океану в Середземне море обмежене підводним порогом, що проходить через вузьку Гібралтарську протоку. У Середземному морі знаходяться такі великі острови як Корсика, Сицилія. Через протоку Дарданелли, Мармурове море і протоку Босфор Середземне море з'єднується з Чорним. Серед великих північних островів виділяються Нова Земля, архіпелаг Земля Франца-Йосифа, Шпіцберґен, Ісландія. З півдня уздовж берегів Євразії у Тихому океані проходить тепла течія Куросіо.

Дослідження материка

Наукові дослідження Азії почались у XVIII ст. У цей час організувалися Північна і Камчатська експедиції, у процесі яких вивчаються заполярні райони. Видатними географами О. Гумбольдтом, П. Семеновим-Тян-Шанським, Н. Пржевальським, Ф. Литці, Ф. Врангелем, К. Арсеньєвим, В. Обручевим та іншими були вивчені природні умови, складені карти доти незвіданих куточків Євразії.

 Рельєф Євразії

Євразія має різноманітний рельєф. На її території знаходяться найвищі гірські системи земної кулі — Гімалаї. Найвища точка земної кулі — г. Джомолунгма (8850 м). Нагір'я Тибет піднімається на 4,5 км. Низовини і плоскогір'я мають величезні розміри і тягнуться на тисячі кілометрів. Три чверті поверхні Азії припадає на плоскогір'я, нагір'я і гірські хребти. У Європі гір менше, велику частину території займають низовини. Найдавнішими ділянками Євразії є Східноєвропейська та Західносибірська рівнини.

Молоді гори нової складчастості пролягають у вигляді двох гігантських поясів складчастих гір. У південній частині Євразії від Атлантичного і майже до Тихого океану простягнувся Альпійсько-Гімалайський пояс. До нього входять Піренеї, Апенніни, Альпи, Стара-Планина (Балканські гори), Карпати, Кавказ, нагір'я Памір, Гімалаї. Між крайовими хребтами лежать великі нагір'я, найбільше з них — Іранське.

Тихоокеанський пояс складчастих гір починається на Камчатці і закінчується на островах Малайського архіпелагу. Найдавнішими горами є Скандинавські. Вік Уральських гір, Алтаю і Тянь-Шаню, які з'явилися пізніше, становить майже 300 млн. років. Протягом багатьох мільйонів років давні і найдавніші гори руйнувалися зовнішніми процесами і згладжувалися. Під час наступних піднять вони були розбиті розламами на окремі брили, частина яких піднялася на значну висоту (Алтай, Тянь-Шань). Утворення гір триває і зараз.

Близько 300 млн. років тому на території Євразії утворився величезний льодовик. Повністю вкриті льодовиком були Британські острови, двома язиками він спускався Східноєвропейською рівниною, досягаючи широти Дніпропетровська; по Західносибірській низовині він опустився до шістдесятої паралелі. На більшій частині північної Азії холодний клімат обумовив виникнення багаторічної мерзлоти. Для сухих і жарких пустель Азії характерні дюни і бархани.

Велика частка землетрусів, що супроводжують утворення гірських систем, відбувається на території Євразії в гігантських поясах гір нової складчастості. Тихоокеанський сейсмічний пояс Землі оточує Тихий океан. На території материка, що належить до цього поясу, землетруси відбуваються дуже часто, особливо на Японських і Філіппінських островах. Європейсько-Азіатський сейсмічний пояс проходить південною частиною Євразії і збігається з Альпійсько-Гімалайським поясом складчастих гір. На території Євразії знаходиться багато діючих вулканів. Особливо їх багато в Тихоокеанському вулканічному поясі, що має назву Тихоокеанського „вогняного кільця”. Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська Сопка на півострові Камчатка (4750 м). Є діючі вулкани і в Альпійсько-Гімалайському гірському поясі. У Середземномор'ї знаходяться найвищий вулкан Європи Етна і єдиний діючий на материковій Європі вулкан Везувій.

 

Корисні копалини та клімат Євразії

Євразія дуже багата на різноманітні корисні копалини. На її території є великі родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, значні запаси руд чорних і кольорових металів, чимало місць, де добувають золото і коштовне каміння. Різноманітність мінеральних багатств материка обумовлена величезними розмірами, складною будовою земної кори Євразії.

Родовища кам'яного вугілля на території Євразії знаходяться в передгірних і міжгірських прогинах палеозойського віку (Донецький басейн в Україні, Карагандинський — у Казахстані, Печорський — у Росії, Рурський — у Німеччині та ін.). На сході Євразії найбільші басейни вугілля відкриті у межах Індостанської і Китайської платформ. Крупні буро-вугільні басейни — Кузнецький і Кансько-Ачинський — у Сибіру. Родовища нафти і природного газу зосереджені у прогинах земної кори, що заповнені осадовими породами. Два найбільших нафтогазоносних басейни Землі знаходяться на Месопотамській низовині і Західносибірській рівнині. Є родовища нафти і газу на Аравійському півострові і Східноєвропейській рівнині.

Велика частина родовищ різних руд, пов’язаних із магматичними і метаморфічними гірськими породами, розташована в кристалічному фундаменті давніх платформ, а також там, де в гірських хребтах на поверхню виходять магматичні і метаморфічні породи. Світове значення мають залізні руди Курської магнітної аномалії (КМА), Криворізький і Лотаринзький басейни залізних руд, марганцевий Нікопольський басейн, залізні руди Індостану і Північно-Східного Китаю. Через Південний Китай та півострів Індокитай тягнуться родовища руд кольорових металів, таких як олово і вольфрам, що утворюють так званий олов'яно-вольфрамовий пояс. У азіатській частині материка зустрічається золото.

Родовища кам’яної і калійної солей утворилися в мілководних басейнах — озерах і неглибоких морях. Іранське нагір'я відоме найбагатшими запасами сірки. В Українському Передкарпатті знаходяться унікальні родовища самородної сірки. На півострові Індостан, острові Шрі-Ланка є родовища алмазів, різних дорогоцінних каменів. У багатьох місцях Євразії є родовища різноманітних будівельних матеріалів (мармур, граніт та ін.).

Клімат

На території Євразії утворюються всі типи кліматів, що зустрічаються на інших материках. На Шпіцбергені і деяких островах Північного Льодовитого океану панує арктичний клімат. У помірному поясі весь рік переважають помірні повітряні маси. На заході помірного пояса Євразії утворюється морський клімат. Узимку температури коливаються від 0° до +6 °С. Середні літні температури +10°… +18 °С. Опадів випадає до 1000 мм на рік. У центральній частині помірного поясу узимку земна поверхня сильно охолоджується, а влітку, навпаки, сильно прогрівається. Тому тут утворюється континентальне повітря. Клімат Середземномор’я формується під впливом двох різних типів повітряних мас, що змінюються за сезонами. Узимку західні вітри, що дмуть з Атлантичного океану, приносять вологе океанське повітря помірних широт. Унаслідок цього зима тут тепла, дощова і вітряна. Середні температури зими змінюються від +8° до +10 °С. У літній період у Середземномор'ї панує сухе тропічне повітря. Тому літо тут спекотне і сухе.

Узимку в центральній частині субтропічного поясу також переважає ясна суха погода, але не така холодна, як у помірному поясі. Влітку тут панує тропічне повітря, тому встановлюється спекотна і суха погода. На сході помірного і субтропічного поясів клімат формується влітку під впливом тихоокеанських мусонів, що приносять вологе морське повітря, а взимку — зимових мусонів, які несуть холодне континентальне повітря з внутрішньої, сильно охолодженої частини материка. На півдні Азії клімат також формується під впливом мусонів. У зимовий період сухо, а влітку йдуть мусонні дощі.