16.12.21 Поняття про вищу нервову діяльність та її основні типи. Умовні та безумовні рефлекси. Інстинкти. Мова. Навчання та пам’ять. Мислення та свідомість.Сон. Біоритми.

 

Умови середовища, у якому живе та діє людина, визначають її поведінку. Цю поведінку розглядають як своєрідну активність людини, прояв життєдіяльності організму, спосіб, у який людина пристосовується до свого оточення.

Вам уже відомо, що пристосувальна діяльність організму до умов довкілля можлива завдяки постійному надходженню в мозок людини інформації про зміни зовнішнього й внутрішнього середовища та її аналізу.

Вищий рівень аналізу в чутливих зонах кори півкуль головного мозку виявляється у психіці, яка характеризує особливості сприйняття світу людиною.

В основі поведінки лежить певна система реакцій на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища — рефлексів. Вони забезпечують взаємодію цілісного організму з навколишнім середовищем. Форми поведінки людського організму умовно поділяють на вроджені й набуті.

Вчення про вищу нервову діяльність. Ще в XIX ст. у праці «Рефлекси головного мозку» І. Сєченов висловив гіпотезу про рефлекторний характер діяльності головного мозку.

Він виявив зв’язок між найскладнішими проявами поведінки людини (психічними явищами— свідомістю, мисленням) і рефлекторною діяльністю мозку. На початку XX ст. І. Павлов розвинув ідеї І. Сєченова. Він запропонував метод дослідження рефлекторної діяльності людини і тварин — метод умовних рефлексів.

1. Вища нервова діяльність

ПОВЕДІНКА — діяльність, що охоплює сукупність дій і вчинків людини у відповідь на вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.

ПСИХІКА (від грец. psyche [психе] — душа) — властивість мозку відображати зовнішній світ у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій тощо.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (ВНД) — діяльність вищих відділів центральної нервової системи, яка забезпечує різноманітні форми пристосування до умов навколишнього середовища.

І. Павлов створив учення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.

За своєю сутністю вища нервова діяльність — сукупність умовних і складних безумовних рефлексів, що виробляються в корі та підкіркових структурах головного мозку. Вона забезпечує перебіг поведінкових реакцій організму завдяки найдосконалішим пристосуванням організму до умов існування. В основі цих пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і пригнічувати старі у відповідь на зміни в середовищі. Вища нервова діяльність є основою психічних процесів.

Нервові процеси, що лежать в основі вищої нервової діяльності.

Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудження і гальмування. Ці процеси виникають у корі головного мозку під час дії різних подразників. Після багаторазових повторень рух стає чітким. Це можна пояснити концентрацією збудження в нервових центрах, які відповідають за узгоджене скорочення необхідних м’язів.

Концентрація збудження в одній ділянці кори викликає пригнічення діяльності інших ділянок (гальмування). З часом у збудливій ділянці розвивається гальмування, а навколо цієї ділянки — збудження. Наприклад, якщо людина зацікавлена розповіддю співбесідника, у корі великих півкуль розвивається тимчасова ділянка сильного збудження. Сторонні подразники внаслідок гальмування, що розвинулося навколо збудження, не сприймаються. І, навпаки, якщо розповідь нецікава, у центрах сприйняття інформації виникає гальмування. А в ділянках кори, які оточують ці центри, виникає збудження. Людина легко відволікається від змісту сторонніми подразниками.

2. Типи ВНД

Сукупність властивостей нервових процесів (збудження і гальмування), зумовлених спадково та набутих у процесі індивідуального життя, визначають тип вищої нервової діяльності. Він формується в результаті взаємодії організму людини з навколишнім середовищем і визначає відмінності в поведінці й ставленні людей до одних і тих самих впливів довкілля.

Наукове обґрунтування типів вищої нервової діяльності зробив І. Павлов. Він виявив три основні показники збудження та гальмування.

1) Сила нервових процесів — здатність клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на сильні подразники.

2) Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки.

3) Урівноваженість виявляється у співвідношенні сил процесів збудження та гальмування.

Так, залежно від сили процесів збудження і гальмування можна виділити два типи вищої нервової діяльності — сильний і слабкий

Слабкий тип вищої нервової діяльності не здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Нервові клітини швидко стомлюються та дуже легко гальмуються. Тому в організму зі слабким типом особливо легко виникає гальмування, що охоплює великі ділянки кори великих півкуль. Формування збуджувальних рефлексів відбувається повільно, і вони хиткі, а гальмові рефлекси стійкі.

Сильний тип вищої нервової діяльності здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси.

Він може бути урівноваженим і неврівноваженим.

1) Сильний неврівно-важений тип характеризується тим, що збудження клітин кори головного мозку сильніше, ніж гальмування. Формування збуджувальних рефлексів відбувається швидко, а гальмівних — повільно.

2) Сильний урівноважений тип характеризується оптимальним співвідношенням сили процесів збудження і гальмування. Він може бути рухливим та нерухливим (інертним), що відрізняються швидкістю зміни нервових процесів. На основі вивчення взаємозв’язків збудження і гальмування та поєднання їхніх властивостей І. Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності.

Індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, урівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності називають темпераментом. Тобто темперамент є зовнішнім проявом вищої нервової діяльності.

Назви певних типів темпераменту походять від грецьких назв рідин організму — крові, слизу, жовтої й чорної жовчі. Давньогрецький філософ і лікар Гіппократ вважав, що відмінності людей зумовлені саме співвідношенням цих рідин у їхньому тілі.

Типи ВНД збігаються з чотирма типами темпераменту, які виявив у людей Гіппократ.

1) Перший тип ВНД — сангвінік — сильний, урівноважений, рухливий. Такі люди життєрадісні та працелюбні, дисципліновані, допитливі, емоційно врівноважені, з великим самовладанням і стриманістю характеру.

2) Другий тип — флегматик — сильний, урівноважений, інертний. У людей цього типу збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Вони емоційно стримані, спокійні, наполегливі, постійні у звичках і схильностях.

3) Третій тип нервової системи — холерик — сильний, неврівноваже-ний, рухливий. У людей даного типу збудження домінує над гальмуванням. Вони енергійні, сміливі, схильні до рішучих дій, дуже емоційні люди.

4) Четвертий тип — меланхолік — це слабкий тип нервової системи. Люди даного типу пасивні, дуже вразливі, схильні до пригніченості. У них переважають негативні емоції.

Основні типи вищої нервової діяльності трапляються в «чистому» вигляді доволі рідко. У більшості людей спостерігають ознаки всіх типів з перевагою одного з них. Тип нервової системи є вродженим і успадковується від батьків. Але в процесі індивідуального розвитку людини під впливом умов навколишнього середовища він може змінюватися.

Отже, властивості нервової системи не є незмінними, вони можуть змінюватися під впливом виховання. Тому вчинки людей у життєвих ситуаціях визначаються, головним чином, здатністю стримувати себе і реагувати відповідно до норм, установлених суспільством. З огляду на це поведінка вихованої людини майже ніколи не відповідає запрограмованому типу вищої нервової діяльності.

3. Умовні та безумовні рефлекси

Реф­лекс — це реакція організму на подразник, основна форма діяль­ності нервової системи. Комплекс ланок нервової системи, що за­безпечує сприйняття, обробку і передачу подразнення, називають рефлекторною дугою. Діяльність нервової системи всього організ­му має рефлекторний характер. Усі види рефлексів І. П. Павлов розділив на дві групи: безумовні (вроджені), умовні (набуті).

Безумовні рефлекси — відносно постійні природжені реакції організму на дію факторів зовнішнього і внутрішнього середови­ща, які здійснюються за допомогою центральної нервової систе­ми і не потребують спеціальних умов для свого виникнення. Тер­мін «безумовні рефлекси» увів І. П. Павлов. Прикладом безумов­них рефлексів є: слиновиділення, чхання, моргання.

Умовні рефлекси — складні пристосувальні реакції, які вини­кають у процесі життя на основі безумовних рефлексів. Вони непо­стійні, і для їх утворення потрібен байдужий подразник. Для того щоб він перетворився на умовний рефлекс, необхідна сукупність певних чинників. Вони можуть утворюватися і зникати залежно від конкретних умов. Ці рефлекси утворюються за участю кори ве­ликих півкуль. Для формування умовного рефлексу необхідне до­тримання таких пунктів:

- умовний подразник повинен передувати безумовному;

- умовний подразник має бути слабкішим за безумовний;

- між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.

Необхідне також періодичне повторення дії закріплення умов­ного рефлексу. Крім того, умовний подразник обов’язково має бути підкріплений безумовним, бо якщо певний час умовний по­дразник не підкріплювати, то умовний рефлекс згасає.

Умовні рефлекси поділяють на природні, що формуються у відповідь на природні властивості безумовних подразників (фор­мування умовного харчового рефлексу на запах і вигляд їжі), та штучні — виробляються у тварин в умовах експерименту у відпо­відь на різні штучні подразники (світло, звук, зміни температури). Крім того, існує класифікація умовних рефлексів за ознакою ре­цептора та за біологічним значенням: оборонні, статеві, харчові.

Біологічна роль безумовних і умовних рефлексів — пристосу­вання поведінки тварин даного виду до постійних, звичних для нього умов середовища. Динамічна взаємодія безумовних рефлек­сів з набутими протягом життя організму умовними рефлексами забезпечує пристосування організму до змін зовнішнього і вну­трішнього середовища. В здійснюванні безумовних рефлексів бе­руть участь різні відділи спинного і головного мозку, включаючи великі півкулі. Відомо кілька класифікацій безумовних рефлек­сів. Згідно з класифікацією, прийнятою в лабораторії І.П.Павло- ва, розрізняють захисні, харчові, статеві й орієнтувально-дослід­ницькі рефлекси.