01.12.21 історія УКРАЇНИ «Князювання Ігоря. Реформи княгині Ольги. Святослав Хоробрий. «Іду на Ви…»

 

Правління князя Ігоря та княгині Ольги

• Русь за князювання Ігоря Рюриковича (912-945)

На відміну від Олега, образ якого оповитий легендами, князь Ігор - цілком реальна історична постать. Здобувши владу після смерті Олега в 912 р., син Рюрика правив у Києві до 945 р.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Ігор (878-945) - князь київський; син варязького князя Рюрика. Ймовірно, здійснив на Константинополь два походи (941 і 944 рр.), що закінчилися укладанням русько-візантійського договору. Організував походи русів на Кавказ. Убитий слов’янським племенем деревлян через непомірну данину.

Як і Олегові, йому довелося упокорювати підвладні племена. Найзатятішими виявилися деревляни. На початку правління Ігор приборкав їх, обклавши даниною, більшою за Олегову. Не бажали визнавати владу київського князя й уличі, за що заплатили високу ціну - після трьох років збройної боротьби мусили залишити обжиті місця й відійти в межиріччя Південного Бугу та Дністра. Силу зброї застосував Ігор і проти тиверців.

Щороку князь із дружиною об’їжджав підвладні території і збирав данину, яку називали полюддям. То були продукти й мисливська здобич: мед, віск, хутра тощо.

Прочитайте фрагмент джерела про збір полюддя руськими князями. 1. Що, на вашу думку, спонукало князів вирушати на збір полюддя у листопаді? 2. Чи справедливою, на вашу думку, була така система оподаткування у русичів? Як полюддя впливало на матеріальне становище підвладних племен? Обґрунтуйте відповідь.

«Коли настане листопад місяць, князі їхні одразу виходять з усіма русами з Києва і відправляються у полюддя, що називається кружлянням (тобто круговий об’їзд), а саме в слов’янські землі деревлян, дреговичів, кривичів, сіверян і решти слов’ян, що платять данину русам. Годуючись там протягом цілої зими, вони у квітні місяці, коли розтає лід на річці Дніпро, знову повертаються в Київ».

Константин Багрянородний. «Про управління імперією»

Зібравши данину, князь прагнув вигідно її продати. Грішми й заморським крамом він розраховувався з найманими воїнами і власними дружинникам. Тож, повернувшись до Києва, князь віддавав наказ лаштувати торговельні кораблі до Царгорода. Але дозвіл на торгівлю з візантійською столицею доводилося здобувати військовою силою. За свідченням літописця, Ігор мусив поновлювати умови русько-візантійської угоди після смерті Олега. Він здійснив два воєнні походи проти Царгорода. Перший, 941 р., був невдалим. Візантійці спалили човни русичів «грецьким вогнем». У 944 р. князю Ігорю вдалося зібрати нове військо і знову вирушити в похід. Та на Дунаї його зустріло візантійське посольство і запропонувало мир. Про цей договір докладно оповідає літописець. Свідчать про нього й візантійські джерела.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

«Грецький вогонь» («рідкий вогонь») - горюча суміш, що застосовувалася у військових цілях за середньовіччя. Вперше була вжита візантійцями. Над розкриттям таємниці суміші працювало чимало вчених. Один із них - француз Дюпре - у 1758 р. оголосив, що відкрив таємницю «грецького вогню». Учений провів випробування, в результаті яких спалив дерев’яний корабель, що знаходився далеко у відкритому морі. Король Людовик XV, вражений і переляканий дією цієї зброї, викупив у Дюпре всі його папери і знищив їх. «Грецький вогонь» став прообразом сучасних вогнеметів.

Використання «грецького вогню». Малюнок з «Хроніки Іоанна Скіліци» - візантійського історика другої половини XI - початку XII ст.

Умови русько-візантійського договору 944 р. були записані на пергаменті у двох примірниках. Один із них зберігався в Константинополі, другий - у Києві. За умовами договору, держави обмінялися посольствами, поновлювали торговельні відносини. Угода була менш вигідною для Русі, ніж угода Олега. Зокрема, князь був зобов’язаний надавати військову допомогу Візантії. Можливо, саме тому князь Ігор у 944 р. мусив воювати на Закавказзі.

Прочитайте уривок із джерела й роздивіться малюнок з літопису. Дайте відповіді на запитання. 1. Чому, на вашу думку, частина дружинників присягає окремо від князя та його дружини? Відповідь обґрунтуйте. 2. Порівняйте умови русько-візантійських угод Олега й Ігоря. Чим вони відрізнялися? Яка з них була вигідніша Русі, а яка - Візантії? 3. Висловіть припущення, чому князь Ігор погодився на такі умови угоди.

Скріплення договору між Візантією та Руссю. Присяга Ігоря та його воїнів-язичників на вірність Візантії перед фігурою Перуна, а християн-візантійців біля церкви Святого Іллі. Мініатюра XV ст.

«І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорби, де стояв Перун. І поклали руси оружжя своє, і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі його, і скільки було поган-русів. А християн-русів водили присягати в церкву святого Іллі... І великий князь наш Ігор, і князі, і бояри його, і всі руські послали нас до великих царів грецьких утвердити дружбу з самими царями, і з усім боярством, і з усіма людьми грецькими на весь час, доки сяє сонце і весь світ стоїть. 1. Великий князь руський і бояри його хай посилають у Грецію до великих царів грецьких скільки хочуть кораблів з послами і купцями, як установлено для них. (Раніше) посли носили печаті золоті, тепер же князь ваш узнав, що треба (купців) посилати із княжими грамотами до нашого царства (до Візантії)... 2. І нехай входить Русь у місто через одні ворота з царським чиновником, без зброї, і торгує, як їм треба, і знову виходить; і чиновник царства нашого хай охороняє їх.... 3. У разі ж наше царство захоче мати від вас (допомогу) у війні проти ворогів наших, то ми напишемо князеві вашому, і він пошле до нас (допомогу), скільки ми захочемо, і з цього побачать інші країни, яку дружбу мають Греки з Руссю. Ми ж договір цей написали на двох грамотах, одна грамота залишається у царства нашого, на ній написаний хрест і наші імена, а на другій грамоті (імена) послів ваших і купців ваших».

Константин Багрянородний. «Про управління імперією»

Словничок

Печеніги - кочовий тюркомовний народ Прикаспію. У X ст. під тиском кочівників гузів відкочував у причорноморські степи.

У зовнішній політиці Ігор мусив зважати не лише на Візантію, а й на печенігів, які уперше наблизилися до кордонів Русі в 915 р. Князь уберіг Русь від нападів кочовиків - запросив їх до себе на військову службу, за яку обіцяв щедро платити.

Постійні військові походи, а також утримання великої армії потребувало значних матеріальних затрат. Нестача коштів спонукала князя постійно збільшувати данину. Як свідчить літописець, така ситуація склалася восени 945 р. Коли для частини найманців-дружинників не вистачило зібраної данини, військові переконали князя вирушити до деревлян, аби зібрати позачергове полюддя. Проте й повторно зібраного податку князю виявилося замало, тому він повернувся, аби взяти ще. Літопис свідчить про надзвичайно жорстоку розправу розгніваних деревлян з Ігорем. За наказом їхнього князя Мала Ігоревих дружинників перебили, а самого князя прив’язали до двох дерев та розіп’яли.

Роздивіться картину. 1. Кого художник зобразив на ній окрім князя? Поясніть, чому ви дійшли такого висновку. 2. Як сплачували данину в той період? Чим піддані сплачували данину князеві? 3. Поміркуйте, чому населення не могло швидко підготуватись до повторної сплати данини?

Ігор збирає данину з деревлян. 945 р. Художник М. Лєбєдєв. 1903 р.

• Внутрішнє життя Київської держави за правління княгині Ольги (945-964)

Після загибелі князя Ігоря державу очолила його дружина Ольга, адже їхній син Святослав був іще зовсім малий. Вчені вважають, що деревляни убили Ігоря не лише через непомірну данину, а й тому, що прагнули захопити владу в Києві. За свідченням літописця, бунтівники навіть відрядили до Києва послів, які запропонували Ользі одружитися з їхнім князем Малом.

Ольга мусила упокорити бунтівні племена. За наказом княгині було спалено місто Іскоростень - центр племінного княжіння. Розправившись із князем Малом, Ольга приєднала деревлянську землю до київських володінь.

Перша - поховання живцем деревлянських послів

Друга - спалення других деревлянських послів у лазні

Третя - пригощання деревлянських воїнів та розправа над ними

Збір з деревлян «данини» птахами, спалення Іскоростеня

Помсти Ольги за вбивство Ігоря. Мініатюри XV ст.

Приборкавши деревлян, Ольга впорядкувала збір данини, аби запобігти спалахам невдоволень через надмірні побори. Було встановлено фіксовані розміри данини - уроки. Визначено спеціальні місця, де представники князя регулярно збирали данину, - погости. Так Ользі вдалося забезпечити постійне поповнення державної скарбниці, а це сприяло посиленню князівської влади.

• Відносини Русі з Візантією за князювання Ольги

Найважливішим зовнішньополітичним партнером Руської держави за часів Ольги залишалася Візантія. Про це свідчить візит київської княгині до Царгорода. Історики вважають, що подорож Ольги до Константинополя відбулася 957 р., хоча літописець називає інший рік. Візантійський імператор Константин Багрянородний, який приймав київську володарку, залишив спогади про цю подію. Він докладно описав два імператорських прийоми руської княгині: назвав дати і дні тижня, на які припадали зустрічі.

Попри урочистість і пишність прийомів, княгиня Ольга, як свідчить «Повість минулих літ», залишилася невдоволеною відвідинами Константинополя. У літописі розповідається, що, прибувши до Константинополя, княгиня стала християнкою і що її хрещеним батьком був сам імператор. Щоправда, Константин Багрянородний про хрещення Ольги у спогадах не згадав жодним словом.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

«Повість минулих літ» свідчить: імператор Константин Багрянородний, побачивши княгиню, вирішив одружитися з нею. Ольга поставила умову, що перед одруженням має охреститись, а за хрещеного батька зажадала самого імператора. Після хрещення Константин знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув: «Чи може дочка одружуватися з батьком?»

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Ольга (близько 910-969) - київська княгиня, дружина князя Ігоря Рюриковича, мати Святослава Ігоровича. Прийняла християнство під іменем Олени. Канонізована християнською церквою як свята Ольга.

КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ

Імператор сидить ліворуч на троні в парадному одязі. Поруч - два охоронці, озброєні списами і щитами. Праворуч - княгиня Ольга з почтом. На голові княгині поверх білого прозорого плата одягнена стемма, але не корона, яку за візантійським правом могли носити тільки імператриці. Крім того, Ольга стоїть, у той час як Константин сидить. Відповідно до придворного етикету, в присутності імператора усі мали стояти, схрестивши руки на грудях і опустивши рукави. Право ж сидіти перед імператором вважалося винятковим привілеєм, який зрідка надавався коронованим особам з особистого дозволу василевса.

Княгиня Ольга на прийомі в Константина Багрянородного. Фреска Софійського собору у Києві. 1040-ві - початок 1050-х рр. Реконструкція С. Висоцького, Ю. Коренюка

Вирушаючи до Царгорода, княгиня Ольга мала на меті поновлення мирного договору між Руссю та Візантією - адже за звичаями тих часів угода діяла доти, доки живими були володарі, що її уклали. Смерть князя Ігоря й спонукала Ольгу вирушити до Константинополя по новий договір. Та, очевидно, укладено його не було. А відносини Русі й Візантії стали прохолоднішими.

• Німецький напрямок зовнішньої політики княгині Ольги

Деяке погіршення відносин із Візантією змусило Ольгу шукати іншого сильного союзника. У західноєвропейських джерелах є свідчення про посольство княгині Ольги до майбутнього імператора Священної Римської імперії Оттона І у 959 р. Руські посли просили надіслати до Києва єпископів для поширення християнства, а також шукали «миру і дружби» у міждержавних відносинах. Оттон І задовольнив прохання княгині й 961 р. надіслав до Києва кількох священників на чолі з єпископом Адальбертом. Та розгорнути діяльність у руських землях вони не змогли, ймовірно, через спротив язичницького населення Русі. Німецьке посольство було навіть змушене рятуватися втечею.

Невдала спроба Ольги поширити християнство на руських землях, вочевидь, завдала удару її авторитету. Тож, під тиском язичницької опозиції Ольга відійшла від державних справ, передавши управління Руссю князю Святославу.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

Я ВЖЕ ЦЕ ЗНАЮ

• По смерті Олега на київському столі утвердився син Рюрика - Ігор. Попри спроби, князеві не вдалося розширити кордони Київської держави і приборкати племена деревлян. У зовнішній політиці Ігор продовжив традицію попередників, здійснивши кілька походів проти Візантії і уклавши письмовий договір із імперією.

• Княгиня Ольга, яка правила від імені малолітнього княжича Святослава, уславилася виваженими й мудрими заходами внутрішньої і зовнішньої політики. Здійснила податкову реформу, упорядкувала збір данини, приборкала непокірні племена. Підтримувала дипломатичні відносини з Візантією, намагалася налагодити взаємини з німецьким імператором. Другою серед київських князів прийняла хрещення за візантійським обрядом.

Святослав Хоробрий:іду на Ви

Князь Святослав Ігоревич був єдиним сином князя Ігоря і княгині Ольги. Зростав він і виховувався у традиціях, які залишили йому його гідні попередники. Мати Святослава, мудра княгиня Ольга, посвящала його в таємниці європейської політики і дипломатії. Тому молодий князь Святослав і отримав від своїх предків у спадщину широкий розмах, відвагу, уміння переживати знегоди і перемагати в скрутних умовах. Але якщо одна частина його натури рвалася до далеких походів, до підкорення чужих земель, то інша — зв’язувала його з рідною землею, з Україною-Руссю, веліла бути чуйним до потреб своєї батьківщини.

Всі роки свого княжіння він провів не в Києві в палатах, а в походах зі своїми воїнами. Ось що писав про князя Святослава літописець Нестор: «Він ходив на ворога зі стрімкістю барса; в походах не возив із собою ні казанів, ні обозів; харчувався кониною або м’ясом диких звірів, яке пік на вугіллі; не боявся ні холоду, ні непогоди; спав у походах без шатра під відкритим небом, підстеливши під себе кінський пітник, а під голову — сідло; якщо ж ішов на ворога, то ніколи не нападав на нього зненацька, а завжди заздалегідь попереджав: «Іду на ви!»

Подібним чином говорили про князя і греки, його вороги, з якими він вів наполегливу боротьбу. Боялися грізного князя і ненавиділи його, але всі з повагою розповідали про його хоробрість і відвагу.

ПОХІД НА СХІД І ПІДКОРЕННЯ ХАЗАРІЇ

Свої військові походи Святослав розпочав у 964 році в східному напрямку, де його батько князь Ігор здобував славу. Його зобов’язували до боротьби життєві потреби Київської держави. На схід від України-Русі землі навколо Дону і Поволжя перебували під владою Хазарського каганату. 

Перший бій Святослава

Ще за часів Олега та Ігоря українські племена звільнилися від хазарського впливу, але далі на схід хазари контролювали всю торгівлю. Тому Святослав вирішив завершити справу своїх попередників, ліквідувати цю могутню торгову силу і відкрити східні торгові шляхи для українського купецтва. Почавши в 964 році похід на в’ятичів, які мешкали біля витоків Оки і платили данину хазарам, Святослав звільнив їх від довголітньої неволі. Потім пішов до середньої Волги, де знаходилася держава так званих срібних болгар (волзькі болгари), через територію яких ішло торгове срібло з Уралу. Взявши приступом їхню столицю Болгар (недалеко від Казані), Святослав заволодів не лише багатим торговим центром, але й важливим центром торгівлі невільниками. Потім Святослав пішов на саму Хазарію зі столицею Ітіль у гирлі Волги (в околицях Астрахані). Спочатку йому зустрілася фортеця Саркел або Біла Огорожа, побудована раніше греками на замовлення хазар для протидії походам з України-Русі. Взявши місто Саркел, Святослав рушив до столиці, де зосередилася головна торгівля арабськими і персидськими виробами. Підкоривши в 965 році столицю хазар Ітіль, Святослав не залишив у ній каменя на камені, припинивши, по-суті, існування самого Хазарського каганата.

Походи князя Святослава

ПОХОДИ СВЯТОСЛАВА НА БОЛГАРІЮ

Повернувшись до Києва, Святослав зустрів там послів від грецького (візантійського) імператора Никифора, який просив його, щоб він пішов на захід, на Дунай — воювати з Дунайськими Болгарами, зміцнення яких дратувало й лякало Візантію. 

При цьому потрібно нагадати, що болгари в V—VI ст. прийшли з Азії через українські степи вздовж нижнього Дунаю, там змішалися зі слов’янами і створили сильну державу. Візантія не могла чинити опір свіжому, буйному народу і була змушена все далі відступати з Дунаю. У першій половині Х ст. молода Болгарія вже сильно лякала Візантію, а її цар Симеон узяв під свій контроль майже весь Балканський півострів, залишивши Візантії вузеньке узбережжя Чорного і Іонійського моря, і наклав на Візантію важку данину. Щоб умовити Святослава здійснити похід на Болгарію, в Київ від імператора Візантії приїхали посли і привезли великі дари — півтори тисячі фунтів золота (біля 600 кг).

Військова нарада князя Святослава

 Святослав мав і свої інтереси й плани підкорення Болгарії, вважаючи, що це може бути дуже корисним для його держави. В його руках вже були торгові шляхи по Дніпру і Дону і мати ще третій шлях — по Дунаю було мрією Святослава. Він зібрав велике військо — близько 60 тис. юних і сильних воїнів, а болгари виступили назустріч силою 30 тис. воїнів. Вийшовши з кораблів на берег, воїни Святослава зі щитами і мечами рушили на ворога. Удар був таким сильним, що болгари кинулися тікати. Бій цей відбувся під Доростолом (нині Силістрія), поразка сталася так несподівано, що болгарський цар Петро від переживань захворів і незабаром помер.

Київські війська, очолювані та ведені Святославом, пішли далі і в наполегливій боротьбі займали місто за містом. Понад 80 міст потрапили під владу Святослава, який обрав собі столицею болгарське місто Переславець або Малу Переславу (на південь від Дунаю, біля Тульчі). Святослава так глибоко вразило багатство Болгарського краю, що тільки занепокоєння можливим нападом печенігів на Київ, де знаходилася його стара мати — княгиня Ольга і троє її онуків, примусило його повернутися до своєї столиці і вигнати печенігів з під Києва.

Поховавши матір у 969 році за християнським звичаєм у Києві, Святослав упорядив державні справи і розділив землі між синами. У Києві, як найстаршого, він залишив сина Ярополка, в Овручі (древлянські землі) — другий син, Олег, а Володимир, за якого просили жителі Новгорода, отримав новгородські землі. Сам же Святослав знову вирушив до Болгарії, яку вважав уже своїм володінням. Однак він не знав, що за останній час між Візантією і Болгарією було укладено перемир’я і греки підмовили болгар, щоб ті не пускали до себе Святослава, оскільки самі побоювалися мати у себе по сусідству такого сильного князя, як київський. Численне болгарське військо зібралося в Переясловці й напало на Святослава. Кровопролитна битва схилялася вже на користь болгар, але воїни Святослава, підбадьорені його полум’яною промовою: «Брати і дружина! Помремо, але помремо з твердістю і мужністю!», напружили свої сили і до вечора перемога увінчала їх хоробрість. Святослав узяв приступом Переясловець і знов оволодів царством Болгарським, мріючи там залишитися назавжди.

ВІЙНА І МИР ІЗ ВІЗАНТІЄЮ

Пересвідчившись, що це греки підмовили болгар не пускати Святослава до Болгарії, князь відправив своїх послів до Візантії, щоб вони передали грецькому імператору попередження від Святослава: «Йду на твою землю і хочу взяти Царгород, як узяв Переясловець»! Злякавшись, греки вислали Святославу дари, але дізнавшись, що у нього ніби лише 10 тис. воїнів, тим часом виставили проти нього 100 тисяч. 

Святослав Хоробрий приймає дари від послів

Щоб надихнути своїх воїнів на нерівний бій, як повідомляє Нестор, Святослав звернувся до них із такими словами: «Вже нам тепер нікуди подітися: волею і неволею повинні битися: не осоромимо вітчизну, але ляжемо тут кістьми; мертвим не соромно, а якщо побіжимо, то ляже на нас сором, від якого нікуди піти; станемо ж краще міцно, я піду перед вами; коли ж голова моя ляже, тоді думайте самі про себе». Воїни відповідали йому: «Де твоя голова ляже, там і ми свої складемо». Хоч і була битва жорстока і сам Святослав був поранений і ледве не загинув, були великі людські втрати (за грецькими джерелами на полі бою полягло до 16 тисяч воїнів Святослава), але Святослав переміг. Він знищував і спалював міста і населені пункти, що зустрічалися на шляху. Коли війська Святослава наближалися вже до Царгорода, грецький імператор Іоанн Цимісхій, який замінив Никифора після його вбивства, вислав до князя послів з багатими дарунками — золото і тканини. Але Святослав, дивлячись по сторонах, байдуже сказав: «Сховайте це». Через деякий час були прислані інші дарунки — позолочений меч і інша зброя; реакція Святослава була іншою. Він прийняв їх із задоволенням і велів дякувати візантійському імператору. А після звернення грецького імператора до Святослава з проханням не ходити на Царгород і взяти данину, яку князь захоче, Святослав погодився і вирішив укласти «твердий мир».

Обрадуваний імператор послав князю ще більші дарунки, ніж раніше, які той прийняв. Кожний князівський воїн отримав і свою частину, а частка загиблих була передана їх родичам. Гордий Святослав з торжеством повернувся до Болгарії, а 24 липня 971 року обидві сторони уклали мирний договір і грамоту, підписану Святославом, в якій він підтверджував «свою повну приязнь» до грецьких царів і їх народу.

ОСТАННІЙ БІЙ І СМЕРТЬ СВЯТОСЛАВА

Як показали подальші події, з боку імператора Візантії Іоанна Цимісхія ця дружба не була щирою. І коли Святослав з нечисленними, втомленими походами воїнами вирушив у зворотну дорогу на батьківщину, човнами Дунаєм і Чорним морем, як вважає історик Микола Карамзін, «навряд чи не самі греки порадили печенігам скористатися слабкістю руського війська». В свою чергу літописець Нестор приписує цю підступність жителям Переясловця: вони, за його словами, дали знати печенігам, що Святослав повертається до Києва з великим багатством і з нечисленною дружиною. Тому печеніги обступили Дніпровські пороги і стали чекати на Святослава. 

Остання битва Святослава Хороброго

Коли Святослав під’їхав до порогів, він пересвідчився, що орда стереже порогові місця, де було потрібно перетягувати човни вздовж берега. Воїнів Святослава було дуже мало, щоб пробитися через цю орду. Святослав вирішив зимувати біля гирла Дніпра на Білобережжі, сподіваючись, що взимку печеніги самі відійдуть або прийде допомога з Києва. Зима була дуже важка і люта. Зникли запаси хліба і провіанту, почався голод. Навесні Святослав рушив по Дніпру, але печеніги терпляче чекали його біля порогів. Князь був змушений пробиватися, почалася важка боротьба. І хоч озброєння у воїнів князя було краще, але печеніги перевершували своєю кількістю. Святослав, як звичайно, йшов попереду своєї дружини, але печеніги оточили і замкнули його тісним кільцем. У бою хороброго князя було вбито, з ним разом загинуло багато воїнів і лише невелика частина їх під керівництвом воєводи Свенельда пробилася і досягла Києва, принісши городянам сумну звістку.

Так у 972 році трагічно закінчив своє бурхливе життя воїна хоробрий князь Київський і всієї України-Русі Святослав Ігоревич, лозунг якого: «Помремо, але не осоромимо землі нашої» не був забутий на нашій землі. «Запорожець на престолі» — так охарактеризував військові успіхи Київського князя Святослава М. Грушевський.