1. Поняття «Історія Середніх віків»
Поняття «середньовіччя» з'явилося в ужитку ще в XV ст. у середовиші італійських учених-гуманістів. Із літературних джерел відомо, що саме історик Флавіо Біондо, працюючи над твором "Історія від падіння Риму", почав послуговуватися терміном «середній вік».
Свою епоху гуманісти сприймали як «новий вік», бо античність вони розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в Історії людства італійські мислителі назвали «середнім віком». Для них Середньовіччя було передусім епохою занепаду, духовною пусткою, коли панували суворе варварство й насилля, релігійна нетерпимість і похмуре неуцтво, страх і злиденність, криваві війни й катування, одним словом — "темними віками". Натомість XV ст.. тобто «свій час», італійські вчені називали не інакше, як «Відродження». У їхній уяві це було ніби пробудження після тисячолітнього сну з прагненням відродити античну спадщину.
Тож і не дивно, що така негативна оцінка середньовіччя надовго засіла у свідомості європейців. Зауважимо, що й у наші часи, коли згадують про якісь відсталі явища сучасного суспільства, іноді вживають поняття «середньовічний». Для цього ніби і с підстави: зміни в суспільному й духовному житті, техніці й науці колись протікали набагато повільніше, ніж у наші дні. Однак основною причиною негативу є те, що Середньовіччя — не доба, коли панували суворі й жорстокі звичаї та традиції. До всього нового ставилися з підозрою; нові ідеї часто засуджувалися церквою, яка контролювала духовне життя і нерідко вбачала в новаторстві відхід від істинної віри.
Вивчаючи цей етап історії людства, учені акцентували різні ознаки, притаманні Середньовіччю. Одні сприймали його як добу страху, фанатизму й побожності, інші — як час розквіту європейської культури. Деякі історики вважали Середньовіччя закономірним тисячолітнім містком між Античністю і Новим часом, а інші — тисячолітньою прірвою.
То в чому ж полягає Істина, де золота серединка і якою, зрештою, була епоха Середньовіччя? Тут важко однозначно погодитися з думкою того чи того дослідника. Поза сумнівом, у кожного є зерно правди. Однак тисячолітня епоха — це не тільки біле або чорне. У ній мас бути й кольорова гама. 1 така гама була. У ті часи справді існували людська честь і шляхетність, величні культурні й духовні цінності; проте водночас спостерігалися людська дикість, ницість і жорстокість, релігійний фанатизм.
Так доба Середньовіччя захлиналася в кривавих війнах, міжусобицях, селянських повстаннях, які спричинювали виникнення иошестей і голоду; у полум'ї інквізиторських багать згорали інакодумці зі своїми високими помислами та мріями про майбутнє. Та в житті середньовічних людей були й щасливі моменти: перемоги на турнірах для рицарів, багатий урожай і звільнення від феодальної залежності для селян, здобуття городянами рідних привілеїв, величезні карнавали, народні гуляння тощо.
У цьому підручнику подається цілісна картина історії Середніх віків, відображено взаємозв'язок між окремими народами й державами, Сходом і Заходом.
2. Хронологічні межі й періодизація історії Середніх віків
Середньовіччя — епоха в історії Європи, що охоплює понад тисячу років. Початком Середніх віків прийнято вважати 476 р., коли вождь германців Одоакр переміг останнього римського імператора Ромула Августула. Епоха Середньовіччя закінчилася в 1492 р. відкриттям Америки.
В історії Середніх віків, як правило, виокремлюють три основні періоди, що відрізняються рівнем економічного, політичного й культурного розвитку. Перший період охоплює V — середину ХІ ст. і називається раннє Середньовіччя. В економіці тіього періоду панувало натуральне господарство, у політичному житті простежувався процес формування держав, у духовному — тимчасовий занепад культури.
Із середини ХТ ст. до початку XIV ст. тривав період розвинутого Середньовіччя. У цей час збільшилася кількість населення, пожвавилася господарська діяльність, виникали міста, формувалася міська культура.
Перша половина XIV ст. характеризувалася ознаками занепаду господарства. Європейське суспільство охопила криза, яка розхитала його традиційні підвалини, зміїшла звичну картину світу, породила глибокі зміни в релігії, політиці, економіці. Цей період тривав до кінця XV ст. і дістав назву пізнього Середньовіччя, або, за висловом голландського історика XX ст. Погана Гсйзінги, «осінь Середньовіччя». Він розглядав цей час як епоху розкішного й чудового відцвітання середньовічної культури, її гармонійного завершення.
Якщо антична історія зосереджувалася, переважно, у Середземномор'ї, то терени середньовічної історії поширилися майже на весь європейський континент. Тут жили різні народи, зі своїми мовами та звичаями; більшість із них була об'єднана однією релігією, але належала до різних церков, одні на чолі з Патріархом Константинопольським, а інші — Папою Римським. Саме тоді формувалися дві провідні традиції європейської культури — західна, що успадкувала римські традиції та орієнтована па католицизм, і східна, що наслідувала традиції Візантії та орієнтована на православне християнство.
Водночас епоху Середніх віків переживали країни арабсько-мусульманського світу, Індія та Китай. Більшість із цих країн перебувала в постійних контактах Із Західною Європою. Щоправда, у Китаї. Індії і країнах арабсько-мусульманського світу, на противагу Європі, епоха Середньовіччя тривала на два століття довше.
3. Спадщина Середньовіччя
Епоха Середніх віків давно пройшла. Проте не слід забувати, що саме в Середньовіччі було закладено підмурок сучасного світу.
Середні віки багато в чому змінили карту Європи, бо в ті часи виникла більшість європейських і азійських держав. В епоху Середньовіччя сформувались європейські 8 народи й утворилися ті мови, якими населення континенту розмовляє донині. Витоки історії багатьох сучасних європейських народів — англійців, болгар, іспанців, німців, поляків, росіян, сербів, угорців, українців, французів, чехів та інших — сягають саме доби Середніх віків.
У добу Середньовіччя виникли перші парламенти та суди присяжних. Нові міста ставали потужними центрами ремесла й торгівлі. Будувалися замки й храми, церкви та монастирі. У Середні віки утвердилися сучасні світові релігії: християнство в Європі, буддизм та іслам — на Сході. Прикладом релігійного сподвижництва та сили духу стали постаті великих святих і проповідників.
У середні віки зі Сходу па Захід повернулися праці багатьох античних мислителів. Середньовічний Схід — великі халіфати, далека Індія чи таємничий Китай — дав світові філософа Конфуція, лікаря Авіценпу, письменника Калідасу, збірку казок «Тисяча і одна ніч» та ін.
У середньовічній Європі спостерігається пожвавлення освітнього й культурного життя: відкрито велику кількість шкіл та університетів. Як відомо, Середньовіччя збагатило людство новими іменами видатних учених і мислителів, талановитих письменників і живописців, архітекторів і скульпторів, відважних мандрівників і героїв. Саме в середні віки люди стали використовувати десяткову систему лічби, механічний годинник, компас, вогнепальну зброю, напір, друкарський верстат, віконне скло, ножиці, ґудзики, окуляри тощо. Середньовічна людина відкрила Америку й перекопалася в тому, що Земля все-таки кулеподібна.
Отже Середньовіччя залишило нам великий спадок, вивчення якого є необхідним для пізнання і розуміння сьогодення.
4. Основні джерела з Історії Середніх віків
Історію Середніх віків вивчають, користуючись численними історичними джерелами: архітектурними пам'ятками, речовими пам'ятками, писемними історичними джерелами, етнографічними джерелами тощо.
Так, пам'ятки архітектури ніби переносять пас у далеку минувшину. Адже й нині в деяких містах можна побачити старовинні церкви та собори, замки й фортечні мури, а також цілі квартали будинків, у яких колись вирувало життя знаті, купців, торгівців, ремісників. Подекуди користуються середньовічними назвами окремих міських вулиць.
Збереглися також мовчазні свідки Середньовіччя — речові пам'ятки: різні знаряддя праці, різновиди зброї, монети й печатки, рицарські обладунки та ювелірні прикраси, картини й статуї тощо. Вони традиційно зберігаються в музеях. Сюди речі потрапляють, зазвичай, двома шляхами: їх або знаходять під час розкопок і приносять археологи, або ж передають спадкоємці з родинних колекцій.
Чи не найголовнішими є писемні історичні джерела. Чимало їх знищено під час війн, пожеж, стихійних лих. Ті, що вціліли, зараз зберігаються переважно в архівах, а також — у церквах, монастирях, зрідка, у приватних колекціях. Середньовічні документи ретельно вивчають історики. Вони опрацьовують давні тексти, нерідко публікують їх, коментують, популяризують. Серед писемних джерел винятково важливими є документи, що містять записи законів і розпоряджень королів, князів, пап, єпископів, а також різні судові рішення, ремісничі й університетські статути, описи маєтків, факти їхнього продажу, дарування чи передачі в спадок тощо.
Важливу й цікаву інформацію про Середні віки містить ще один різновид писемних джерел — хроніки, які в Київській Русі називали літописами. Хроністи вели записи поточних полій день за днем, рік за роком. Це могли бути хроніки, що висвітлювали життя всієї країни, окремого міста чи монастиря. Деякі обдаровані хроністи не просто фіксували факти, а намагалися передати своє бачення тієї чи іншої події.
Сучаснику багато про що розкажуть фольклорні записи — перекази, легенди, казки, оповіді, що спочатку побутували тільки в усній формі. Ці тексти прийнято називати епосом. Внутрішній світ людини Середньовіччя найкраще відображено в художніх творах тогочасних письменників. До нас дійшли окремі поетичні збірки, повісті й романи, героями яких є як прості люди зі своїми радощами, болями, переживаннями, так і боги, правителі, легендарні постаті.
Народну культуру й побут допомагають вивчати етнографічні джерела. Адже відлуння середньовічної доби є і в народних святах, численних обрядах, дитячих забавах, в одязі чи предметах хатнього вжитку. Різноманітні етнографічні матеріали містять також записи очевидців і мандрівників.
Отже, із часів Середніх віків до нас дійшло чимало джерел. Однак при їхньому опрацюванні потрібні неабиякі точність і виваженість. Для глибшого пізнання тієї епохи необхідно брати до уваги відомості різних джерел, бо саме такий підхід допоможе відчути дух доби Середньовіччя.
Інформацію про добу Середньовіччя збирають, порівнюють, систематизують і узагальнюють учені-медієвісти (від латин, тесііа асуа — середні віки).
Одним із видатних медієвістів був французький історик Марк Блок (1886-1944). Він вивчав світ почуттів і думок середньовічної людини, її релігійні уявлення тощо. Марк Блок вважав, що історія повинна вивчати життя людини в суспільстві, у часі й просторі. Його праця «Феодальне суспільство», написана в 1939-1940 рр.. і донині є зразком найглибшого трактування західноєвропейського феодалізму ІХ-ХІV ст.
Значну увагу середнім вікам приділив у своїй «Всесвітній історії» видатний український вчений Іван Крип'якевнч (1886-1967). Ця праця готувалася як четвертий том «Історичної бібліотеки», що видавалася в 30-х роках XX ст. у Львові. «Всесвітня історія» Івана Крип'якевича розвивала термінологічну традицію вітчизняної історичної науки, мала багато ілюстрацій.
Одним із видатних медієвістів був французький історик Марк Блок (1886-1944). Він вивчав світ почуттів і думок середньовічної людини, її релігійні уявлення тощо. Марк Блок вважав, що історія повинна вивчати життя людини в суспільстві, у часі й просторі. Його праця «Феодальне суспільство», написана в 1939-1940 рр.. і донині є зразком найглибшого трактування західноєвропейського феодалізму ІХ-ХІV ст.
ПИСЬМОВО дайте відповіді на питання:
1. Назвіть хронологічні рамки Середньовіччя.
2. На які періоди поділяється історія Середніх віків?
3. Коли вперше з'являється в ужитку поняття «середньовіччя»?
4. Пригадайте основні джерела вивчення історії Стародавнього світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар