Мета: розповісти про стилі спілкування; відпрацювати з учнями навички ефективного спілкування; способи та етапи конструктивного розв’язання конфліктів; розвивати вміння обґрунтовувати необхідність дружніх стосунків із однокласниками, друзями, знайомими; виховувати поважне ставлення до оточуючих людей.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручники, зошити, музичний супровід, мікрофон.
Хід уроку
і. Організаційний момент
Привітання вчителя
Епіграф до уроку: «Треба знати, що й де казати».
іі. Актуалізація опорних знань.
Мотивація навчальної діяльності учнів
Прослуховування оповідання «Добре слово» (під музичний
супровід)
Добре слово
В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці
виповнилося п’ять років, вона тяжко захворіла: застудилася, почала кашляти й
«танула» на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки,
бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке
коров’яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон із
курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим
повітрям — і хвороба втече в ліси й на болота». Оля їла мед у стільниках і
солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон із
курячого крильця. Але нічого не допомагало — дівчинка вже ледве вставала з
ліжка. Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав:
— Чогось їй не вистачає. А чого — і сам не можу
зрозуміти. Раптом відчинилися двері. До хати ввійшла прабабуся Олі — столітня
Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в кімнаті,
нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, узяла Олину руку у свою, зморшкувату й
маленьку, й сказала:
— Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого
коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні
перепелиних яєчок, ні бульйону з курячого крильця. Стара я стала, нічого не
бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне
бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці — щоб ти, моя квіточко,
видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що
маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла
радість.
— Ось чого не вистачало Олі, — сказав дід Опанас. —
Доброго слова.
Запитання до учнів
Ø Що ж потрібно було Олі для того, щоб вона видужала?
Висновок. Так, дівчинці не потрібні були ні ласощі, ні інші продукти харчування…
Інколи, для того, щоб людина скоріше видужала, потрібна увага до хворої людини,
небайдужість….
ііі. вивчення нового матеріалу
Вступне слово вчителя
Індивідуальність людини у взаємодії з іншими реалізують і
через стиль спілкування. Стиль спілкування —
система принципів, норм, методів, прийомів діяльності й поведінки індивіда.
Найяскравіше стиль спілкування виявлений у діловій та професійній сферах,
взаєминах ділових партнерів, керівника і підлеглого.
Виокремлюють три стилі: авторитарний (ділові, короткі розпорядження, чітка мова, заборони без
поблажливості, уникнення емоцій), демократичний (інструкції у формі пропозицій,
товариський тон розмови, розпорядження й заборони з дискусіями, заохочення та
покарання із порадами) і ліберальний (брак співробітництва, заохочень і
покарань, конвенційний тон розмови).
У кожної людини сформовані певні стереотипи
комунікативної взаємодії, які визначають її стиль спілкування. На неї відчутно
впливають тип поведінки людини, її ставлення до діяльності, соціокультурні
особливості взаємодії. Стиль спілкування, будучи однією із сутнісних
характеристик особистості, відображає усталені способи діяльності певного типу
людини; має тісний зв’язок із психологічними особливостями її мислення,
прийняття рішень, вияву комунікативних властивостей тощо. Він формується й
розвивається в процесі взаємодії. Ефективні в одній культурі стилі спілкування
можуть не спрацьовувати в іншій. Особливо це стосується ділової сфери. Тому під
час встановлення ділових контактів слід ураховувати, що «ділові» люди, виховані
в різних національних традиціях і умовах, дотримують відповідно різних
принципів поведінки, налагодження соціальних контактів.
Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає уміння:
·
розумітися в інших
людях;
·
адекватно
відгукуватися на поведінку людей;
·
вибирати такі способи
звертання, які підходять, відповідають індивідуальним особливостям тих, хто
вступає у спілкування.
Психологічна культура — це насамперед стихійний досвід. Але стихійний досвід збагачують
теоретичними знаннями, формуванням здібності співпереживати, вправами в такій
поведінці, яка б не принижувала гідності інших людей тощо.
Ø Яку людину можна вважати приємною в спілкуванні?
Ø Від чого залежить уміння спілкуватися?
Ø Назвіть дієслова із часткою «не», які характеризували б тактовну людину? (Наприклад,
не заважає, не відволікає, не дошкуляє, не вимагає до себе уваги).
Ø Як співвідносять поняття «легковажність» і «легкість у спілкуванні»? Чи це
тотожні поняття?
Ø Чи можна навчитися легкості в спілкуванні?
Ø Із якими людьми вам приємно спілкуватися? Чому?
Ø Чи полегшує життя легкість у спілкуванні?
Оздоровлювальна вправа. Руханка
Висловити усмішкою, жестами, положенням тіла прохання:
— Гуси, гуси, гусенятка!
Візьміть мене на крилята.
А я з вами політаю,
З сонечком порозмовляю.
Тестування «Чи гарний ти співрозмовник?»
Зараз ми за допомогою тесту дізнаємося, наскільки цікаво
іншим із вами спілкуватися.
На всі запитання відповідати треба «так» або «ні».
1. Тобі подобається більше слухати, ніж розмовляти?
2. Ти завжди знайдеш тему для розмови?
3. Ти завжди уважно слухаєш?
4. Чи подобається тобі давати поради?
5. Чи покажеш ти співрозмовнику, що тобі цікава тема розмови?
6. Чи дратуєшся ти, коли тебе не слухають?
7. У тебе завжди своя думка на все?
8. Чи будеш ти говорити на незнайомі теми?
9. Чи подобається тобі бути в центрі уваги?
10. Чи є хоча б три галузі знань, у яких ти добре обізнаний?
Якщо у тебе відповідь «так» на 1, 2, 3, 6, 7, 8, 9, 10,
11 питання — став 1 бал.
Полічи бали.
Інтерпретація
1–3 бали — спілкуватися з тобою далеко не завжди приємно.
Замислись над цим.
4–9 балів — ти приємний співрозмовник, але, коли не в
дусі, потребуєш особливої уваги оточуючих до себе.
9–11 балів — ти гарний співрозмовник, без тебе не можуть
обійтися друзі, ти — душа компанії.
Складання правил спілкування
— Сподіваємося, ви зрозуміли, як вас сприймають інші. Для
того, щоб стати чудовим співрозмовником, потрібно знати й використовувати «Золоті правила спілкування».
1. Будь завжди уважний і привітний до співбесідника.
2. Нікого не обтяжуй своїми проблемами, якщо можеш розв’язати їх самостійно.
3. Якщо виникла проблема, спробуй самостійно розв’язати її, а не жалітись
своїм друзям і знайомим.
4. Не набридай співбесіднику пустими балачками.
5. Ніколи не пліткуй про своїх друзів і не дозволяй нікому це робити.
6. Уникай суперечок. Якщо не згоден із думкою співбесідника, не заперечуй її,
а запропонуй свою думку.
7. У спілкуванні з оточуючими завжди керуйся правилами ввічливості.
8. Розповідаючи якісь жарти чи історії, подумай, чи не скривдять вони когось
зі співрозмовників.
9. Поганим тоном вважають не відповідати на запитання, поставлені вам. Це
припустимо лише в тому разі, коли питання, на вашу думку, було некоректним чи
недоречним. Тоді слід залишити його без уваги й перевести розмову.
іV. узагальнення та
систематизація матеріалу
Творча робота (у групах). Проект
Уявіть, що вас запросили для участі в популярній радіо-
чи телепередачі. Трансляція відбуватиметься в прямому ефірі, тобто без
попереднього запису й редагування виступів. Підготуйте невеликий текст виступу
на дві хвилини на одну з поданих тем:
1. Українська мова — духовне надбання нашого народу.
2. Мова — найважливіший засіб спілкування.
3. Слово як засіб впливу.
Заслуховування проектів (за потребою можна
запропонувати учням варіанти текстів для озвучення «в прямому ефірі» — додаток)
V. Підбиття підсумків уроку
— Східна мудрість радить: «Запалюйте під час кожної
зустрічі, коли тільки можете, свічку любові, радуйте й надихайте кожне серце.
Дбайте про кожну людину, як про близьку вам. Обдаровуйте чужих людей такою
самою любов’ю та добротою, як і ваших вірних друзів». Це правило спілкування
між людьми приносить взаєморозуміння і радість у серця людей.
Кожна особистість може розвиватися і самостверджуватися в
процесі спілкування. За допомогою спілкування людина налагоджує контакти з
іншими шляхом передачі їм інформації і впливу своєї особистості. Позитивне
доброзичливе спілкування є важливою складовою поведінки.
VІ. домашнє завдання (різнорівневе)
І рівень — опрацювати матеріал підручника.
ІІ рівень — написати міні-твір на тему «Що для мене означає позитивно спілкуватися».
ІІІ рівень — висловити своє розуміння теми позитивного спілкування в малюнках.
Vіі. релаксація
Гра «Подаруй мені усмішку» (під музичний
супровід)
Лунає спокійна приємна мелодія. Учні стають у коло та
беруться за руки. Один із гравців повертається до свого сусіда ліворуч,
усміхаючись йому. Той робить так само, повертаючись до наступного учасника, і
т. д. Можна також «узяти усмішку» в долоні й передавати її по колу «з рук у
руки».
Дарувати усмішку слід щиро, від душі. Усміхатися не лише
губами, а всім обличчям, дивлячись у вічі одне одному.
ДОДАТОК
Українська мова —
духовне надбання нашого народу
Найбільший скарб народу — це його мова. Саме мова, яка
віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з
покоління в покоління, дедалі точніше й повніше відображаючи душу народу й
водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить,
що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова — зникає і
нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається
насамперед національною елітою — сильною і високорозвиненою стає як нація, так
і держава.
Мова й школа, мова й наука, мова й церква, мова й театр,
мова й державне врядування, мова й армія — сфери, де українська мова то
стверджувалась, то відступала під тиском імперської політики. Нараховують 22
заборони української мови, 8 із них — у радянський час.
Поглянути на історію свого краю, збагнути роль рідної
мови у становленні української державності дають змогу писемні документи, праці
істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів.
Ще донедавна панувала офіційна й непорушна доктрина про
давньоруську народність і спільну для всіх слов’ян мову, внаслідок розпаду яких
у епоху феодальної роздрібненості нібито утворилися, не раніше XIV ст., три
східноднослов’янські народи та їхні мови. На противагу цьому вчені української
діаспори дотримували концепції М. Грушевського щодо витоків української
народності безпосередньо із праслов’янського періоду, тобто із середини І
тисячоліття н. е.
Українська мова була ще до того, як українські князі
(починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще 448 року
візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три
слова: мед, страва, квас.
На кінець XII ст. українська народність уже сформувалась
і мала дві гілки: галицько-волинську та наддніпрянську.
Коли йдеться про походження української мови, чимало
зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української
літературної мови. Проте слід пам’ятати, що національна мова складена з двох
самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої
майстрами художнього слова, і мови народної, яка досить відмінна в різних
діалектах.
Щодо походження сучасної української літературної мови в
науці — тут жодних проблем немає. Загальновідомо, що її започаткував наприкінці
XVIII ст. І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко.
Щоб дослідити походження української мови, слід з’ясувати
послідовність, час і місце виникнення властивих їй фонетичних, граматичних і
лексичних рис.
Рубіж ХІ–ХІІ ст. можна умовно визнати часом завершення
формування української мови й початком нового етапу її історії.
Формування українського народу та його мови почалося
приблизно із середини І тисячоліття н. е. й розтягнулося на кілька століть.
Проте тим рубежем, від якого українська мова виступає з усіма характерними
мовними особливостями, що становлять її специфіку, був приблизно кінець ХІ —
початок ХІІ ст. Найдавніша точно датована пам’ятка українського рукописного
мистецтва, яка збереглася до наших днів, належить до середини ХІ ст. Це
широковідоме в науці знамените Остромирове Євангеліє 1056–1057 рр., шедевр
вітчизняної та світової культури книги, створене у великокняжому скрипторії при
Софіївському соборі в Києві. Традиційно цю пам’ятку прийнято вважати початком
книжкової справи в Україні.
Після запровадження християнства зростає потреба в
богослужбових книгах. При найбільших храмах, князівських резиденціях формують
бібліотеки і створюють скрипторії. Так, у бібліотеці скрипторію при соборі Св.
Софії вже 1037 року зберігалося понад 950 томів літератури різного змісту й
призначення.
У 1969 році український археолог С. Висоцький виявив на
штукатурці ХІ ст. південної стіни вівтарної частини Михайлівського притвору
Софіївського собору в Києві невідому до того абетку з 27 літер, подібну до
кирилиці. Слід згадати також і писемні угоди, укладені київськими князями:
Олегом (911 р.), Ігорем (944 р.) і княгинею Ольгою (956 р.) з Візантією.
Отже, ми бачимо, що розвиток і збагачення української
мови почалося з давніх-давен. І в наші дні ми можемо пишатися багатством нашої
мови.
Мова як засіб
людського спілкування
Світ повний чудес. Хіба не диво, що ми можемо розмовляти
з людьми, які знаходяться в іншому місті, та при цьому ще й бачити їх? Або
спостерігати із Землі за тим, що відбувається в космічному кораблі? Або
дивитися спортивні ігри, що проходять у іншій півкулі? Та чи тільки це? Але
серед різних чудес ми якось не звертаємо уваги на одне з найбільш дивовижних —
на нашу рідну мову.
Людська мова — дивовижне, неповторне чудо. Ну що ми,
люди, варті без мови? Просто неможливо уявити нас без’язикими. Адже саме мова
допомогла нам виділитися серед тваринного світу. Вчені зрозуміли це давно. Дві
найважливіших особливості мови, точніше, дві її функції вказав Ломоносов у
«Короткому посібнику із красномовства»: функцію спілкування людей і функцію
оформлення думок.
Мову визначають як засіб людського спілкування. Це
головне, бо характеризує мову не з точки зору її організації, структури тощо, а
з точки зору того, для чого вона призначена. Але чому головне? Чи існують інші
засоби спілкування? Так, існують. Інженер може спілкуватися з колегою, не
знаючи рідної мови співрозмовника, але вони зрозуміють одне одного, якщо
використовують при цьому рисунки, схеми. Креслення зазвичай визначають як
міжнародну мову техніки. Музикант передає свої почуття за допомогою мелодії, і
його розуміють слухачі. Художник мислить образами й висловлює це за допомогою
ліній і кольору. І все це «мови», так часто і говорять: «мовою плаката», «мовою
музики». Але це вже інше значення слова «мови».
Слово як засіб впливу
Слово... Буденність і значущість. Простота і таїна.
Звичайність і магія. І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась
мова як засіб спілкування, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо
якось би убезпечило себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості
вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя.
Щастя і горе, радість і смуток — усе може бути в одному
слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів і від почуттів, що
закладені в цьому слові.
«Яке щастя!» — і руки простягнені назустріч синочкові,
який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до
всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити
нічого злого й підступного. Це все ще попереду, а сьогодні — зелений моріжок,
лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину.
«Яке там щастя!» — і зболені очі старенької жінки опущені
донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була
ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок,
економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки.
І ось... рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що
треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не
наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів! Але ж тим
пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до
себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї... Тепер ось — доводиться
просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а
на пенсію, виходить, і не заробила.
«А щоб тобі щастя не було!» — і злобно перекошений рот,
люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду
таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах
такої людини звучить зловісно й страшно. Найтемніші закутки відкрилися в душі й
вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх.
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина
придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому,
коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова — і злоба,
як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і
добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю
людиною стане більше…
Немає коментарів:
Дописати коментар